5 (1)

Рубі

Друга ніч в готелі минула майже спокійно. Я так забігалась за цілий день, допомагаючи з поселенням гостей, що заснула, тільки приклавши голову до подушки. Беатріче теж була втомленою, але це не заважало їй аж сяяти щоразу, як вона проходила повз Люціана Стейна чи його номер.

Але дракони все одно прилетіли уві сні. Тільки я не кричала більше, просто сиділа поруч з одним, невеликим крилатим, гладила його по золотаво-червоній лусці, а він намагався потертися носом об моє коліно, але мало не збив з ніг.

Я часто бачила сни про драконів, але ніколи вони не приходили до мене дві ночі підряд.

…Тож зранку, вийшовши на сніданок в їдальню для персоналу, я була не в найкращому настрої. Я хотіла забитися в найдальший куток приміщення, змусити себе з’їсти бодай сандвіч і піти працювати. Але ні по кутках, ні навіть в самому центрі не було вільного столика, так, щоб не тулитися між кількома людьми, намагаючись не штурхати їх ліктями.

– Ребекко! – гукнули мене. – Сюди!

Я поспішила на голос і, підійшовши до столика на двох, зрозуміла, що дарма озвалась. Це Адам Карвер чомусь вирішив, що прагне моєї компанії.

– Доброго ранку, – втікати не було сенсу, це виглядало б щонайменше дивно, тож я присіла на краєчок стільця, намагаючись не перетинатися з Адамом поглядами.

– Як спалось? – поцікавився Карвер. – Сьогодні я вже не чув криків.

– Рада, що не заважала спати.

– Кошмарів не було?

– Ні. Нічого такого, – зізнаватися, що в моєму сні знову літали дракони, я не стала, не хотіла показувати цю кляту слабкість. – Сьогодні я чудово відпочила, тож готова приступати до своїх безпосередніх службових обов’язків. І, якщо потрібно ще щось додаткове…

Адам замислено оглянув мене.

– Я повідомлю, якщо щось таке буде, – погодився він і схилив голову набік, ніби намагаючись щось видивитися в моєму обличчі.

–  Зі мною щось не так?

– Ні. Все гаразд. Якби я запропонував тобі заплатити увесь гонорар і винайняв трансфер кудись… До Лесду, ти б погодилась?

Я завмерла. Це місце було підозрілим, але принаймні тут ніхто не намагався закинути мене у божевільню.

– Я хочу працювати, – довелось постаратися, аби голос звучав достатньо твердо. – І на моє заняття з вокалу, можливо, хтось вже записався. Чому я повинна раптом відмовити людям в своїх послугах та втекти кудись геть? Не бачу для цього жодної розумної причини.

– Розумних причин нема, є лише моє прохання. Як щодо цього?

– Ні. Якщо ти настільки не хочеш до мене на заняття, то не обов’язково туди приходити, – відказала я. – Знайдуться інші відвідувачі, яким буде достатньо цікаво. А я лише хочу бути корисною для гостей, аби від мого перебування тут був сенс.

А ще хотіла розібратися в собі, втямити, чому мене кличуть дракони. Можливо, цей готель незвичайний, і я зможу знайти тут своє місце. Вдома я не була щасливою, анітрохи, радше волочилась по життю, сподіваючись на те, що матиму шанс виправити помилки минулого.

Знайти дракона.

Ні, це неправильна думка. Я ніколи не стану вершницею, ніхто не дозволить знову спробувати пройти відбір. Та Саор зараз перебудовує систему оборони, і скоро дракони не матимуть в ній достойного місця! Годі порожніх мріянь.

Я раптом відчула, як Адам знову торкається моєї руки.

– Ти це відчуваєш? – прошепотів він. – Магію цього місця, наче тут все просочене драконами? Невже ти думаєш, що вони справді можуть тут бути?

– До чого тут дракони? – я сахнулась від нього.

– Поняття не маю, – Карвер брехав, але сперечатись з ним, доки він дивився на мене і тепло всміхався, здавалось неможливим. – Просто я теж щось відчуваю, щось абсолютно незвичне, але дуже-дуже важливе. В тобі є сила, і, можливо, саме тому ти тут і опинилась? Не просто так. Ти не думала, що моя матір могла обрати тебе не лише для вокальні здібності?

Я глитнула.

– За що ж ще?

– Хіба я знаю? Думаю, тобі легше дати на це питання відповідь. Чи настільки ти видатна співачка чи педагогиня, щоб за тобою аж так ганялися? Ти була стривожена, тебе висмикнули з твого життя, вельми раптово, і ти просто пішла за моєю матір’ю, так?

– Так, але…

– Подумай двічі, перш ніж їй довіряти. І, якщо щось станеться, звертайся до мене. Я спробую допомогти, якщо зможу.

Це звучало настільки підозріло, що я заприсяглась собі: в жодному разу не проситиму його про порятунок. Та, сподіваюсь, і не знадобиться.

– Де сьогодні буде заняття з вокалу? – спитав тим часом Адам, продовжуючи палити мене поглядом.

– На другому поверсі, в музичній залі, по обіді…

Він гмикнув.

– Я прийду.