4 (2)

…Минуло майже п’ять сотень років з тієї пори, як магія, що знищила мого брата, Яна, приспала мене. Я досі добре пам’ятав мить, як відкрив очі і дивився на ясне небо, що нависало наді мною, похмуро спостерігаючи за кожним рухом. Довкола шурхотіло листя, і я відчував себе настільки живим, настільки не повинен відчувати той, що мав провести в забутті віки.

А потім я побачив матір. Есме – так вона назвала себе, коли допомагала мені підвестися, – сказала, що на мене напали, і вона змушена була звернутися до цілителів Долв’єну, і я провів тривалий час у медичній комі – я не розумів, що таке ця клята медична кома.

Тоді спитала, що я пам’ятаю?

Інтуїція волала: не можна говорити цій жінці правду, тож я змовчав, проковтнув всі пояснення і відповів: нічогісінько. Ніби з пам’яті стерли все. Я сказав, що бачив якісь змішані кошмари і, здається, забув навіть найзвичайніші речі: як мене звати, хто я, хто така вона, де ми взагалі.

Есме розповіла, що я – Адам Карвер, спадкоємець нині вже мертвого ельфа, від якого отримав велетенський готель «Дракони». Той був закритий, доки я приходив до тями і лікувався, але тепер вона подбає про те, щоб «Дракони» знову підкоряли небеса.

Адам Еіравен, вихованець Імператора-Сонця Людвіга Берглунда, син дріади, володар могутньої сили смерті, зник. Есме, моя мати з фальшивим іменем, знищила його. Навіть не дозволила мені згадати, що я мав брата.

Тож я не сумнівався, що вона не хоче, аби я пригадав щось, співаючи з Рубі. Інакше розповіла б мені геть іншу, справжню версію подій.

А яка в неї мета, мені ще доведеться дізнатися.

– Вибач, але багато справ, – відступив я від матері. – Мушу працювати. Якщо знадобиться допомога, поклич мене обов’язково, не намагайся робити все сама.

– Тобі варто більше відпочивати, любий, – мама хитнула головою, – і точно не спілкуватися з гостями поки що.

– Чому?

– Ти ж знаєш відповідь на це питання.

– Ні, – з натиском промовив я. – Не знаю. Якщо тобі є що мені сказати, то ти можеш це зробити, матусю.

В голосі забринів лише слабкий слід сили, але мама вже мимоволі зіщулилась. Вона досі відчувала тиск магії і намагалась витягнути її з мене.

Не дочекається.

– Ти нестабільний, – ласкаво промовила вона. – Тобі варто спочатку заспокоїтись, зрозуміти, яка твоя роль в цьому світі.

– Розберуся. Піду, перевірю, чи все гаразд у гостей.

Я не надто хотів займатися готелем та не надто розумів, як тут все має бути влаштовано, але за місяці, що ми готували «Драконів» для відкриття, встиг дещо усвідомити. Управляючий ніколи не сидить, в нього завжди знайдеться діло. Я, звісно, власник, але міг перебрати на себе функції…

Замислившись, я налетів на якогось чоловіка. Сахнувся і тоді впізнав, на кого налетів. Найбажаніший гість моєї матері, Люціан Стейн, співак і…

Не просто співак. З ним теж було щось не так, і куди більше, ніж рубі.

– Пробачте, я мало не збив вас з ніг.

– Ні-ні, не хвилюйтесь, – Люціан лагідно всміхнувся. – З вами все гаразд? Ви зблідли, пане Карвере, і дивитесь на мене, мов побачили привида.

Я справді його побачив. Розгледів у цих насмішкуватих зелених очах, побачив в тонких рисах обличчя, відчув запах магії.

Мій брат-близнюк, Ян, був таким же. Харизматичним, усміхненим, привабливим, справжнім магнітом для звичайних людей. Повз нього пройти спокійно неможливо, не озирнувшись, і кожному хотілось торкнутись чужої досконалості.

Аж доки Ян не вирішив згубити світ, а я не спинив його.

– Все гаразд, – похитав я головою. – Нагадуєте мені одного родича, якого я втратив. Досі болить. Ви схожі… Зовні.

– О. Мені дуже шкода, – м’яко озвався Люціан, торкаючись мого плеча. Навіть крізь сорочку та піджак його доторк палив, мов вогнем. Всередині, під шкірою цього стрункого, навіть тендітного чоловіка гриміла сила.

– Пробачте, – я знову струснув головою, намагаючись прийти до тями. – Я піду. Гарного вам відпочинку, Люціане.

Я поспішив геть, але перелякана думка продовжувала битись в підсвідомості. Вчинки Яна мало не призвели до кінця світу, він був готовий зруйнувати все, до чого дотягнеться, силою життя, що бриніла в ньому. Я не зустрічав нікого, хто міг би зрівнятися з Яном, в своєму попередньому житті.

Але Люціан Стейн не був рівним моєму загиблому братові. Він був чимось значно більшим.

Якби я не знав, що це неможливо, подумав би, що мене щойно торкнувся бог. І на що цей бог здатен, що він забув в готелі, мені ще треба було з’ясувати.

___

Як я і обіцяла, в книзі починаються... Сюрпризи. Люціан Стейн зіграє вельми важливу роль в цій книзі! А ви можете поки поділитися думками щодо всього, що відбувається з Адамом.