3 (2)

Він говорив загадками, ніби в драматичному фільмі чи книзі, де головний герой каже героїні, що їй загрожує небезпека, але не здатен пояснити жодної деталі, і я ненавиділа його за це, але особливо – за той потяг, що відчувала, і за те, що уявлення не мала, як взяти себе в руки і змінити реакцію на присутність, на доторки Адама Карвера.

Це все було страшенно неправильно. Особливо відчуття його гарячих, мов вуглинки, пальців на моїй ключиці. Хіба вони не здавались мені крижаними кілька хвилин тому?

Він нахилився ближче, і я майже чекала поцілунку. Закинула голову назад, не розриваючи погляду. Долоня Адама змістилась мені на шию.

– Ребекко? – хрипко прошепотів він. – Який у вас тип магічного дару?

– Це так важливо?

– Важливо. Я відчуваю щось нестандартне.

– Я теж. Але ж я не запитую, що у вас з магією.

– Звичайна темна сила.

– А я просто бойовий маг.

Я не стала казати, що була вершницею, що так і не отримала свого дракона, і роками адаптувала свою енергію під драконів, готуючись з ними взаємодіяти. Адам теж не сказав правди, бо я відчувала, що він такий самий «звичайний», як і я, навіть гірше.

Ми вирішили зберегти одне одному право на секрети, і саме тому не могли зрозуміти – я переконана, обидва, – що за неймовірний потяг зараз зводив нас з розуму.

Грозові Адамові очі нагадували безкрайній океан, в якому хотілось плисти цілу вічність, розчинитися, втратити себе. Я завжди була байдужою до чоловіків, аж надто, але зараз йшла назустріч його поклику, як моряки, що розчинялися в обіймах моря, аби лиш опинитися ближче до таємничих сирен.

– Рубі? – прошепотів він, майже торкаючись моїх вуст. – Краще тобі поїхати. Це справді небезпечне місце. Есме не розповіла тобі, з чим ти матимеш справу…

Я кивнула, але не тому, що була готова забратися геть, а тому, що корилась йому і хотіла зробити приємне.

– Ти поїдеш?

– Рубі, все гаразд, двері було відчи… Ой! – почула я скрик з коридору. – Пробачте, я не хотіла завадити!

Чари було розвіяно. В дверному отворі завмерла розгублена Беатріче, і я втямила, що мало не цілуюся з чоловіком, якого ледь знаю. Він ще й хоче прогнати мене звідси, а для того, аби переконати поїхати, явно спробував скористатися небезпечною магією.

Голова – чавунна, думки переплуталися, мов тисячі ниточок, що зав’язались дрібними вузликами між собою, вперто не даючи мені спокою.

– Потім поговоримо, – Беатріче відскочила і закрила двері за собою, зрозумівши, що відволікла нас від чогось важливого та інтимного, але я була їй за це шалено вдячна. Не знаю, які б ще дурниці встигла накоїти, якби не вона.

– Це неприпустимо! – видихнула я, штовхаючи чоловіка в груди. – Я не дозволяла так себе торкатися. Не дозволяла наближатися!

– Так, я поводжусь, як остання потвора, – осміхнувся Адам, – хіба це не причина забратися геть, зібрати в Лесді журналістів і розповісти їм про домагання в готелі «Дракони», що в Долв’єнському лісі?

– Це не смішно!

– Я зовсім не жартую.

– Геть! – звеліла я йому. – Ви не маєте права заходити в мою кімнату, не можете мене торкатися, не повинні…

– Тобі подобалося.

– Це були якісь чари. Я не дозволяла влазити собі в голову!

– Тоді чому цієї образи не вистачає, щоб забратися геть звідси?

Він робить все це спеціально, остаточно зрозуміла я. Намагається спровокувати мене, штовхає до однакового результату: аби я перелякалась і вирішила поїхати, чим скоріше, тим краще. Не дочекається!

Ні, насправді, забратися геть було б розумно, справді. Мені слід це зробити, і я уже розуміла, що просто в «Драконах» не буде. Навіть до майже поцілунку з Карвером. Це ж очевидно. Таке дивне запрошення, а потім ще й кошмари…

Все не просто так.

Але я не могла. Відчувала, що тут я знайду відповіді на питання, які мене так непокоять, або просто шукала прихистку від матері, це не так вже й важливо. Головне, що я не збиралась коритися.

– Геть, – звеліла я Адамові. – Те, що ви мій керівник, не означає, що ви маєте право стирчати в моїй кімнаті і порушувати особисті кордони. Я не дозволю торкатися мене навіть пальцем, і… Нікуди звідси не поїду. Бо я так вирішила.

– Це дурне рішення, – зітхнув Карвер, але все ж вийшов з номеру, лишивши мене саму, розпалену і розгублену в однаковій мірі.