2 (4)

Я завмерла. Стикатися з проявом материнської любові після того, що трапилось зі мною, виявилось особливо боляче. Я не могла пояснити Есме, чому сиділа, посіріла, застигла, вклякла на місці, тож просто сподівалась, що вона не стане задавати мені зайвих питань.

– Адам погодиться на заняття? – спитала я натомість.

– Спочатку я маю почути відповідь від тебе.

– Ви допомогли мені, не задавали зайвих питань і забрали з міста, де мені було б дуже погано, – відповіла я, сама шкодуючи про те, що відчула такий порив бути щирою. Він може вартувати задорого, але спинитися я вже не могла. – Думаю, найменше, що я можу зробити – це виконати свої професійні обов’язки, тим паче, що я справді потребую цієї роботи.

Тепер зрозуміла така таємничість з листом, ясно, чому Есме приїхала до мене особисто і скористалась магічним маячком.

Ймовірніше за все, вона дізналась про мене випадково і вирішила, що я – її шанс витягнути сина. Ось і схопилась за нього, як за соломинку…

Хоче йому допомогти.

Розумію. Я б теж хотіла. І моя мама…

Я рішуче відігнала геть цю думку. Ні, про матір я точно не згадуватиму, вона не вартує того, щоб бодай промайнути в моїх думках.

– Щаслива чути, що ти залишишся, попри такий поганий прийом від мого сина, – зітхнула Есме. – Тепер стосовно того, чи адам погодиться відвідувати заняття. Особисті, тим паче, під приводом лікування – в жодному разі.

– Але ж…

– Він впирається, переконує мене, що цілком здоровий, і його новий стан його не лякає. Іноді мені здається, що Адам навіть не розмовляв би, якби не потрібно було зі мною сваритися, – жінка сумно розсміялась. – Він дуже впертий.

– Співчуваю.

– Принаймні, такий він – справжній, тому я не змушуватиму свого сина обмежувати власні почуття. Лиш хочу, аби він не нашкодив собі власною впертістю, – продовжувала Есме. – Отже, у нас в «Драконах» справді буде чимало відомих, творчих людей…

– Беатріче згадувала про популярного співака.

– Так, це один з прикладів. Окрім Люціана Стейна будуть і інші, впевнена, вони не відмовляться від музичної терапії і від уроків вокалу. Крім того, музика дарує свободу, і спів стане ще й чудовим психологічним тренінгом. Ти згодна, Рубі?

– На всі сто, – музика свого часу витягнула мене, і я почувалась набагато краще, коли могла співати. Головне не переходити межу…

Ні, я, може, і дурна в своїй відвертості, але такої дурниці точно не скажу. Есме не варто ні про що знати.

Навіть не заїкатимусь про таке.

– Чудово, – провадила вона далі, ледь помітно всміхаючись. – Заняття проходитимуть для інших. Групові. Я вмовлю Адама доєднатися до одного з них, а потім, я переконана, він сам втягнеться і з задоволенням проводитиме час за музикою. Цю частину я беру на себе. Ти ж головне викладай. Також, можливо, знадобиться допомогти з іншими задачами, якщо буде вільний час і нам не вистачатиме рук. Ти зможеш?

– Я ніколи не працювала покоївкою, але розумію, як працює все в ресторанах… Могла б бути, наприклад, офіціанткою, – зітхнула я.

– Можливо, це і не знадобиться. Але якщо буде така потреба, ми спробуємо знайти кожному місце, яке йому до смаку і по силах. Ребекко? – Есме підвелась і простягнула мені руку. – За нашу співпрацю, міцну і тривалу.

– За співпрацю, – озвалась я, потискаючи її руку.

На мить від цього доторку в голові запаморочилось, але я не надала цьому значення. Як і тому, що відчула за спиною присутність Адама Карвера, побачила на його прегарному обличчі лякаючу, хижу усмішку, але коли озирнулась, то там нікого не було.

Здалося. Просто примарилось, та й годі.

Я ще раз посміхнулась Есме та з її дозволу повернулась в номер. Вечерю мені принесли туди – це було поживно і, мабуть, смачно, але особисто я нічого не відчула, окрім ситості. Скільки я не їла, добу?

Втома брала верх. Я лягла до ліжка і майже одразу провалилась в буремний, важкий сон.

Мені снився Адам Карвер. Він дивився на мене пронизливим поглядом своїх прегарних грозових очей і продовжував всміхатися.

Я відчувала, що це попередження. Він просив мене тікати. Але в небі над моєю головою ширяли дракони…

Тож я просто йшла їм назустріч.