1 (3)

Я шоковано витріщилась на лист. Що за дурня? Мені мариться? Але ні, я вщипнула себе, і біль був цілком реальним.

Який ще володар «Драконів», про що мова? Який закритий готельний комплекс? Магічна мітка? Ще розкажіть, що вони відкриють магічний портал! Такі чари – магія вищої категорії, абсолютно точно недоступна простим смертним, таким, як я, або навіть власники закритих готельних комплексів. Колись, коли структура світу була інакшою, портальною магією користувались частіше, але зараз, з врахуванням електромагнітних полів, чітко розташувати їх майже неможливо.

Але це не найголовніше. Звідки Адамові Карверу, ким би він не був, знати про мене? Якби я була відомою співачкою або бодай прославленою педагогинею, могла б ще в це повірити, але мій рівень виступів – ресторани і дрібні клуби, де збереться добре якщо півсотні глядачів. Навіть це вже подвиг. Я заробляю на життя тим, що викладаю вокал дітям, але учнів мало, і більшість з них швидко від мене тікають.

Не професіоналка, не якась видатна особа. Просто… Дівчина, яка хапається за соломинку і намагається заробити гроші чимось, що їй не надто огидне.

Але конверт притягував до себе, ніби магнітом. Уява вже мимоволі малювала Адама Карвера красивим, манливим, багатим і загадковим. Треба лиш притиснути палець, і…

Якщо це насмішка, просто нічого не відбудеться.

Я не наважилась. Ні, маю бути розважливою. Заховаю конверт, дочекаюсь доктора Руналса і поясню йому, що зі мною трапилось. Моя мама заслуговує на покарання, це кримінальний злочин – те, як вона вчинила. І поступатися я не збираюсь, хай там що. Я – здорова!

Не знайшовши іншого місця для конверту, я сховала запрошення у себе під одягом і просто чекала на лікаря. Але, коли двері відчинились, за ними виявився не доктор Руналс, а незнайомий мені медбрат. Це був демонороджений з яскравою синьою шкірою, і я мимоволі згадала, що у мами був друг зі схожою зовнішністю, тільки старший.

– Доброго дня, – звернулась я до чоловіка, сподіваючись, що це лише збіг, і він не має жодного відношення до цієї ситуації. – А де доктор Руналс?

– Він прийде до вас за годину. Поки що поставимо крапельницю, – чоловік підштовхнув стійку до мене. – Лягайте, будь ласка.

Я була високою і доволі сильною, але зараз ледь змогла звестись на ноги. Однак на ліжку я більше не залишуся.

– Відведіть мене до доктора Руналса. Це терміново. Я відмовляюсь від будь-якого лікування, доки не матиму розмови з лікарем.

– Спочатку – крапельниця, – з натиском сказав демонороджений.

– Зачекайте, – хитнула я головою. – Мене не повинні лікувати без моєї згоди. Я знаю закони, це неприпустимо.

– Ваша мати підписала дозвіл.

– Я дієздатна і маю право відмовитись від лікування. Мені двадцять п’ять років, і ніхто не визнавав мене божевільною, – нагадала я, вражена тим, наскільки це насправді жалюгідно прозвучало. – Будь-яке лікування буде застосовано винятково після особистої розмови з доктором Руналсом і збору анамнезу. А також я наполягаю, щоб з мене зняли це, – я струснула рукою, демонструючи магічний браслет, що придушував мою магію і не дозволяв далеко піти. – Негайно.

Демонороджений зробив ще крок до мене, і я відчула хвилю роздратування, що линула від чоловіка. На його вустах панувала солодка усмішка, але наміри були геть не такими приємними, як вираз обличчя. Він щось замислив. Нехороше. Я не могла зрозуміти, що саме, але серце боляче закалатало в грудях, і мені захотілось тікати.

Інтуїція мене рідко підводила. Якщо я вже прокліпала такий підступ від власної матері, то тут точно не повторю помилки.

– Тримайтесь подалі, – випалила я. – Не наближайтеся до мене з крапельницею.

– Не поводьтеся, мов маленька дитина. Ви лиш підтверджуєте слова своєї матері про вашу недієздатність і неадекватність, – хитнув головою демонороджений. – Вам потрібно підлікувати нерви, якщо хочете бути повноцінною громадянкою…

– Я і так повноцінна громадянка.

Замість відповіді він спробував мене схопити. Я сахнулась вбік. В іншому стані я б легко ковзнула від нього до стіни, а тоді просто вийшла за двері, але зараз не змогла втриматись на ногах, впала, боляче вдарившись колінами об підлогу. Демонороджений шарпнув мене за плече, змушуючи підвестися, і штовхнув на ліжко. Я відкотилася вбік. Він навалився на мене всім тілом, і я відчула, як потріскує повітря від магії. Чародій, і зараз хоче мене приспати.

З останніх сил я вдарила коліном його в пах. Демонороджений завив, а я скотилась прямо на підлогу. Треба було бігти, а я навіть ворухнутись не могла. Запаморочення виявилось надто сильним.

Я намацала конверт під одягом, ковзнула в нього рукою і притиснула палець до магічної мітки. Хай там як, а я тут не залишуся, ні на мить!