26

***Лінель***

Після занадто відвертої розмови з Бруно я відчула себе ягідкою, з якої видушили увесь сік.

З якогось дива мені здалося, що лев сприйняв слова про кохання на рахунок свого господаря. Не вимагав прямого зізнання, але виглядав задоволеним. Навіть було схоже, що на його морді заграла посмішка. Вуса так і сіпнулися вгору.

То він даремно так подумав. Може, Фантик мені й подобався, але я точно не кохала нахабного демониська, що припхався до мене додому однієї місячної ночі.

Так. Я вирішила зізнатися собі в тому, що вважала Фантика привабливим. Але ж то правда.

Обличчя в нього гарне, а очі такі темні й глибокі, що іноді мені страшно… страшно від думки, що я стану полонянкою тієї безодні. Я боюся прокинутися одного ранку з дикою потребою в чоловікові з магнетичним поглядом і гарячими руками. Страшуся думки, що закохаюся в демона. А вони ж усі — зло… Мене так вчили. Все життя втовкмачували в голову ненависть до них.

Щоб прогнати нав’язливі думки, я вирішила сходити до лісу за ягодами. Бруно поплентався слідом за мною, безкомпромісно заявивши, що має оберігати свою господарку від біди. Сперечатися я вже не стала, лиш тихцем невдоволено пхикнула.

Ніч. Тиша. Цвіркуни…

І ми з левом премося до лісу по ягоди. На щастя, без задушевних розмов. Говорили про все й ні про що. Аби не мовчки, так би мовити.

Набравши вдосталь суниці й ожини, ми повернулися до будинку. Мені б лягти спати, але ж ні. Як виявилося, я відьмочка з придуррю, тож потовклася прямісінько на кухню.

Вирішила спекти пирога. Замісила тісто й зрозуміла, що краще б пішла спати. Не розрахувавши пропорції, наробила його занадто багато. І це ж воно ще не настоялося.

Що ж робити?

Довго не думала-гадала, а прийняла вольове рішення спекти ще й пиріжків.

За цим заняттям і пройшла всенька ніч. Я не зімкнула очей ні на мить — не спав і Бруно.

До речі, ми з ним дуже зблизилися. Знайшли багато спільних тем для розмов.

Під ранок я вже почувалася вареною креветкою. Сіла за стіл, підперши голову руками, та так і посунулася й ляпнулася обличчям на дерев’яну поверхню

Стріпонулася, коли плеча торкнулася тепла рука.

— Квіточко, — шию обпік подих Фатума. — Ти взагалі відпочивала? — у його голосі відчувалася тривога.

— Я… — піднявши очі, закліпала ними, намагаючись прогнати втому. — Все добре, на мене просто безсоння напало.

— Пані всю ніч готувала, — з поясненнями втрутився Бруно. — Їй би перепочити.

— Так, — Фатум кивнув. — Ходи до мене, квіточко, — чоловік підхопив моє тіло на руки з такою легкістю, ніби підняв пір’їнку.

— Гей, — слабо запротестувала я, але власні руки вже зрадили мені. Замість того щоб впертися в тверді груди, вони обійняли шию демона. — Я сама можу… — сором’язливо опустила очі, червоніючи маленьким помідорчиком.

— Моя маленька квіточка гідна, щоб її носили на руках і вклонялися, мов королеві. Ти… — він нахилився до мого обличчя, — ніжна дівчинка, яку я завжди буду оберігати. І навіть не думай сперечатися, бо не стримаюсь і поцілую твої персикові вуста, — пригрозив Фантик, змушуючи мене палати в дивному вогні.

Але ж це дуже романтично. Таких слів, як Фатум, ще ніхто мені не казав.

Можливо, слід дати йому шанс…