23

***Лінель***

Поволі розліпивши очі, я спершу не зрозуміла, чому мені так тепло й зручно. Однак уже за мить підскочила, наче мене півень у м’яке місце клюнув.

А хто б не панікував, побачивши, що лежить на ліжку, притискаючись до чоловіка. І попрошу помітити — демона.

Йойки-бойки! Порядна відьма не має так себе поводити. Як же я докотилася до такого?

— Квіточко, — Фантик найнахабнішим чином притягнув мене до грудей. Обійняв, мов улюблену іграшку.

— Як це все розуміти? — я спробувала вирватися, але всі зусилля були марними. Демонисько не бажав мене відпускати.

— Там, у тумані, ти втратила свідомість, — почав пояснювати чоловік. — Тремтіла, мов від лихоманки. А тіло швидко хололо… Квіточко, я не міг тебе втратити, розумієш? — він обережно торкнувся моєї вилиці. Лагідно погладив, весь час дивлячись на мене так, як ніхто й ніколи не робив цього до нього. — Я поділився своєю енергією й… теплом, — стиха додав.

Цей демон настільки неймовірний, що моє серденько точно не витримає. Вискочить із грудей і радісно заплигне йому в руки. А цього аж ніяк не можна допустити. Я не можу бути з демоном.

Необхідно припинити думати про нас із Фатумом. Ні до чого хорошого це не приведе.

Я вирішила змістити вектор уваги. Роззирнулася.

Ми були в будинку. А якщо бути точною — то на моєму ліжку. Чи означає це, що ми повернулися з потойбіччя?

Я спробувала визирнути з-за плеча Фантика, щоб перевірити, що там за вікном.

На жаль, дещо не врахувала.

— О-о-о… — протягнув Фатум. — Ти дуже близько до…

І лише зараз я зрозуміла — до чого.

— А ти тільки про одне й думаєш, — невдоволено пропищала, видираючись з обіймів дикою кішкою. — Збоченець!

— Ну вибач, квіточко, що я чоловік, — гмикнувши, він усе ж неохоче прибрав від мене руки, відпускаючи на волю. — Та й узагалі, це ти винна.

— Що-о-о? — скочивши на підлогу, викрикнула я.

— Так, — нахабник кивнув. — Ось не треба бути такою вродливою. Я ж казав, що в мене від тебе дах їде. А ти не віриш. Ну, тримай докази.

— Сам тримай свої «докази», і бажано якнайдалі від мене, — здаватися я навіть не збиралася. Мене понесло, мов карету по ямах. — Ще раз будеш притискатися до мене… ем… — почервонівши, змусила себе закінчити, — отим, ну ти зрозумів, чим, — і я виставлю тебе за двері в ту ж хвилину.

— Це ти до мене притислася, — заперечив самовпевнений Фантик. — Зізнайся вже нарешті, що мрієш проводити зі мною не лише дні, а й ночі, — він підморгнув, посміхаючись так, ніби щойно отримав мішок золота.

— Ото ти казковий фантик, — пирхнула я, закусивши губу. — Ніяких ночей у нас з тобою не буде. Читай по губах, — почала широко відкривати рота, — ні-ко-ли. Якщо я вийду колись заміж, то точно не за тебе.

Демон із недовірою звузив очі. Брова по-змовницьки сіпнулася.

— Готова побитися об заклад?

— Ще чого? — я високо здійняла підборіддя. — Зайнятися мені більше нічим, ніж брати участь у дурних суперечках.

— Боїшся програти? — на його вустах заграла лукава посмішка.

— А ось і ні, — вперто озвалася, не бажаючи лишати останнє слово за чоловіком.

— Запам’ятай, — Фатум умить став серйозним. — Будеш МОЄЮ. І це не обговорюється, бо ти сама цього хочеш.