19

***Лінель***

Помітивши нову подружку та пиріг, який вона тримала в руках, мило посміхаючись, я скочила з крісла. Мов випущена з лука стріла, підлетіла до неї та обійняла за плечі.

— Яка ж я рада тебе бачити. Якби ти тільки знала, — поспіхом зашепотіла на вухо здивованій водяниці.

Дівчина ж лише спантеличено кліпала, махаючи своїми дивовижно пухнастими віями.

— Кавалери буянять? — тихцем спитала, щоб ніхто не почув.

— Ага, — я кивнула.

— Більше двох говорять уголос, — втрутився Кай, явно ображений на нещодавній обман.

Це Фантик зрозумів, що перед ним не я, бо відчував мою присутність. А принц повірив Мірі. Зрадів, що йому така честь і увага, вуха порозвішував на медові слова…

Однак це продовжувалося рівно до того моменту, як чари спали й перед ним опинилася незнайома дівчуля з блакитним волоссям.

— Чай, — я відповіла замість подруги. — Ми будемо пити чай з пирогом… А з чим він? — тицьнула пальцем на випічку дивного зеленуватого відтінку.

— З очеретом, — радісно відповіла Міра, аж очі зблиснули.

— З оче… — різко замовкнувши, я зиркнула на блакитнооку дівчину. — З чим?!

— Це наш традиційний пиріг, — коротко пояснила та, продовжуючи посміхатися так, ніби їй за це платили мішками, набитими золотом. — Ми печемо його для друзів.

— Краще б для себе, — ледве стримуючи сміх, мовив Фатум. Ще трохи — й ржав би диким поні.

— Що? — перепитала зніяковіла водяниця.

— Нічого-нічого, — демонисько махнув рукою. — Кажу, квіточка буде в захваті від твого пирога.

Ох і падлинка фантикоподібна… Ну я йому зроблю. Надовго запам’ятає, як з мене сміятися.

Щоправда, ще не знаю, що б такого вчудити, але то не біда. До вечора придумаю.

— Ходімо в будинок, — підхопивши водяницю за лікоть, я потягнула її в напрямку дверей.

Трохи не розрахувала сили та так смиконула, що подруга ледь не впустила свій пиріг. Ех… ледь…

— Добре, що втримала, — радісно защебетала Міра.

— Угу, — мугикнула я, мов пугач. — Хоча знаєш, Міро, — навмисно підвищила голос, — деякі демони й так би з’їли. Прибрали б травинки й пожували. Чи й не біда?

— Квіточко, ще кілька таких зауважень — і я подумаю, ніби ти заграєш зі мною. Бо якби ти впала на траву, то я б не відразу допоміг тобі підвестися. Спершу ми…

— Ану припни язика, бо я тобі зав’яжу його бантиком, — буркнула я, пришвидшивши крок.

— Ти що собі дозволяєш? — зі злістю випалив Кай. — Не смій так розмовляти з Лінні.

— Вона моя істинна пара, тому я буду з нею не тільки розмовляти, а й робити те, що тобі ніколи в житті не світить, — незворушно відповів Фатум.

Від слів демона я відчула, як червоніють щоки. В уяві відразу спливли картинки, які не має уявляти жодна порядна відьма.

— Ні з ким я НІЧОГО не робитиму, — істерично заверещала, обернувшись до Фатума. — Який же ти… ти… ти…

— Привабливий, неймовірний, коханий? — не розгубившись, демонисько підкинув мені варіантів.

— Придуркуватий, — я показала йому кінчик язика.

— Укушу, — грайливо пригрозив Фатум, пославши мені повітряний поцілунок.

Ох, як пополотнів від побаченого Кай.

А в мене всередині щось стріпонулося. Це неправильно, але мені сподобалася наша з Фантиком перепалка.

Та й узагалі він не такий уже й поганий. Іноді навіть милий.

Ховаючи посмішку, я поспішила до будинку, наостанок кинувши через плече:

— Чаю вистачить усім.