18

***Лінель***

Ось так завжди. Наче якийсь закон підлості. Тільки я починаю думати, що гірше бути вже не може, а все переграється в максимально паскудненький бік.

І немов чортенятко з табакерки, вискакує Фантик зі своїм діставучим «моя жінка». Ну що за фантазії?

По-перше — я молода дівчина, якій всього-на-всього двісті років, а по-друге… Ем, хіба першого було мало?

— Я не з тобою розмовляю, — зло кинув через плече Кай, підводячись на ноги. Навіть не поглянув на демона.

А в того, варто відзначити, «казаночок» уже закипав. Обличчя почервоніло, як сеньйор Помідор. Ніздрі роздувалися не гірше, ніж у бика. Руки в кулаки поскладалися, а стійка — в стилі бійця на арені.

О, мало не забула. Там ще леви товклися. Пащі свої порозкривали й давай гарчати.

— Ррраунд! — запищала я.

— Що? — розгублено запитали кавалери, мало не в один голос.

А я що? Люблю дивувати.

— Ну ви ж знову битися будете, — зі знанням справи вдалася я до пояснень. — То я вам умовний сигнал подала. Мовляв, давайте, товчіть один одному пики — можна. Тільки цейво, — покривила вустами, мружачи одне око, наче щось пригадувала, — заждіть, поки я збігаю по малину. На таке не можна дивитися без смаколика. Нерви й усе таке… — знизала плечима.

— Лінні, ти хочеш, щоб я побив демона? — перепитав ельф, зло поглядуючи на суперника. — Без проблем.

— Та ти й гнома не поб’єш, — відгукнувся Фантик, склавши руки на поясі. — Я з тебе ельфійську шаурму зроблю.

— Шау… що? — закліпавши очима, перепитав Кай. — Це якась техніка бою?

— Ні, — втрутилася я, — це популярна страва у світі людей. Чула про неї.

— А я куштував, коли гостював у Отрути та Малії. До речі, — Фатум поглянув на мене, — квіточко, твоя сестра просила тобі передати привіт. Вони з моїм кузеном чекають нашого візиту. Звісно, я сказав їм, що ми зможемо прийти лише після нашого весілля, але ти ж знаєш, які вони нав’язливі.

Глипнувши на демона, я так і не зрозуміла, де він так гахнувся головою, що несе несусвітню дурню. Яке весілля? Йому вже ввижатися почало?

— Ем… Фантику, — обережно почала я, — ми з Малією ніколи не були подругами. Дуже сумнівно, що вона мені передавала привіт — це раз, — загнула палець. — Два — мене ніхто й ніде не чекає. Три — я не вийду за тебе заміж навіть якщо ти будеш останнім чоловіком у всіх вимірах. Не для тебе мама квіточку ростила, — наостанок я гордо мотнула головою.

— Для мене? — вліз із питанням Кай.

— Що «для тебе»? — спершу я не зрозуміла, що він мав на увазі. На щастя, швидко докумекала. І від того розуміння аж очі на лоба полізли: — І не для тебе.

— А для кого? — пролунали незадоволені чоловічі голоси.

Такими темпами скоро відкрию клуб шанувальників Лінель. Залишилося ще кілька кавалерів надибати й…

«Ой, Лінель, ну що ти таке мелеш? Тут хоча б із цими розібратися. Куди нових?» — подумки насварила себе я.

— Ви такі дивні, — погляд ковзнув обличчями залицяльників. По черзі спинився на кожному з них. — Я ж уже казала, що не кохаю жодного з вас. Можу запропонувати лише дружбу.

— А як же наш поцілунок? — в очах Фатума запалало багаття.

— Поцілунок?! — вражено перепитав Кай, немов неправильно почув.

— Схоже, я невчасно, — нашу увагу привернув дзвінкий дівочий голос.

А я й забула, що запрошувала Міру до себе на чаювання. Та хіба з цими чоловіками можна про щось пам’ятати?