17

***Лінель***

Сонце лагідно пестило землю пустотливими промінцями, а легкий вітерець вдало відтіняв літню спеку.

Я задоволено мружилася, спостерігаючи за двома соколами. Вони радісно щебетали один до одного, немов розповідали останні плітки.

Фантик зі своїми вірними левами знову пішов до лісу.

Як виявилося, він був дуже відповідальним. Щодня прочісував територію, перевіряючи її на наявність цапомордих почвар.

А я розмістилася на подвір’ї у своєму улюбленому кріслі-гойдалці. На колінах лежала книга про чарівну принцесу та закоханого лицаря, а біля ніг бавився Фурчик.

Ніщо не віщувало біди.

Аж раптом на моє подвір’я влетів принц. Мов темний провісник, він прискакав на чорному коні, грива якого тріпотіла нестримним вихором.

— Лінні, — чоловік скочив з коня, стрімко наближаючись до мене.

Ціль його візиту мені зрозуміла. Однак я не була готова до цієї розмови. Боялася її, мов вогню.

— Кай, — спромоглася вимовити лише його ім’я, подарувавши натягнуту посмішку.

— Я радий, що з тобою все гаразд, — на ходу говорив він.

— Не зовсім гаразд, — кашлянувши, збрехала я. — Почуваюся недобре. Ой, і голова розболілася, — демонстративно накрила лоба долонею, вдаючи погане самопочуття. Сподіваюся, виглядала ця сцена правдоподібно.

— Лінні, я чудово тебе знаю, — звузивши очі, мовив Кай.

Він уже наблизився. Немов наглядач, навис наді мною, заховавши від сонця. Теж мені баобаб. Чи ельф гадав, ніби він прозорий? Чоловіки ще ті липучки, а ще бубнять, що то з жінками складно.

— Якби знав, не силував би до розмови, — закопиливши вуста, я склала руки на грудях.

Сто відсотків виглядала, мов маленька ображена дівчинка. Але мене це мало хвилювало.

— Я просто… — чоловік зненацька притих. Присів поряд із моїм кріслом навпочіпки й, поклавши свою руку на мою, зазирнув у вічі. — Я злякався за тебе, — голос пролунав надломлено. — І зрозумів одну просту річ… — тихий вдих, — у мене є почуття до тебе, Лінні…

— Почуття дружби, — я навмисно перервала його, щоб він не сказав того, від чого вже не буде вороття. Тільки-но Кай зізнається в коханні, настане кінець усьому, що було між нами до цього.

Мабуть, це егоїстично з мого боку, та я б не хотіла втрачати нашу дружбу. Знала, що не зможу відповісти взаємністю й не бажала робити ельфу боляче. А брехати не могла, адже брехня — ще один біль. Краще гірка правда, аніж солодкий обман.

— Ні, — принц уперто захитав головою, стискаючи мою долоню. — Дружба між нами… вона скінчилася, бо я закохався у тебе, Лінні. І поки ти не почала сперечатися, — багатозначно поглянув на мене, — знай: це сталося давно. Ще до пожирачів магії, — коротка пауза. — Саме через ці почуття я скасував весілля з Лагердою… Мені потрібна інша наречена — мені потрібна ти, Лінні.

Як же він дивився на мене… Навіть описати важко. Це було щось середнє між нашкодившим кошеням і благальним поглядом песеняти.

Ну куди мені стільки кавалерів? Ніби мало Фантика з його фанатичною залежністю, так ще й Кай доєднався.

— Вибач, я… — у голові крутилися слова, але чомусь не бажали складатися в пристойні речення.

— Просто дай мені шанс, — зашепотів чоловік. — Я доведу, що вартий тебе.

— Каю… — я важко зітхнула. — Це неможливо… Ми…

Договорити я не встигла, бо мене обірвав розлючений голос Фатума, що повернувся так недоречно:

— Чому я постійно бачу тебе біля своєї жінки?!