15

***Лінель***

— Я… — стало соромно перед чоловіком, що дивився на мене з такою потребою.

— Не варто, — заперечувально хитнувши головою, він узяв мою долоню у свої руки й притулив до грудей. Туди, де билося гаряче серце. — Ти думаєш, ніби я жартував, коли говорив, що не зможу без тебе, але це не так, — важко зітхнув. — Квіточко, саме ти оживила кам’яне серце, і мені не сила контролювати свій потяг до тебе. Це важко пояснити, тому просто повір мені на слово — мої ревнощі не безпідставні. Я намагаюся боротися з ними… боротися із собою… Однак постійно програю. Річ у тім, що в демонів усе набагато складніше, — Фатум старанно підбирав слова, а його голос злегка тремтів. — Для нас немає зворотного шляху. Якщо серце забилося для істинної — це кінець… Ми не маємо спокою, поки не будемо зі своєю парою. Відчуваємо біль і слабшаємо… фізично.

— Ти хочеш сказати, що всі ці п’ять років страждав? Через мене? — ошелешено запитала я, силячись осягнути почуте. — Але ж хіба є моя вина в тому, що не кохаю тебе?

Якийсь час він мовчав.

— Я ніколи не звинувачував тебе, бо прагнув залишити вибір за тобою. Саме тому й віддав медальйон Малії, — зрештою пролунала ще одна відвертість з його вуст. — Єдине, чого я хочу, — щоб ти дала шанс. Принаймні спробуй побачити в мені не демона, а чоловіка. Більше я нічого не прошу, — у темних очах запалахкотів нищівний вогонь.

Попри те, що в горлі пересохло, я змусила себе відповісти:

— Не можу нічого обіцяти. Мені шкода, — відвела очі, бо продовжувати зоровий контакт просто не мала сил.

— А принц… — шумно вдихнувши, запитав, — до нього ти щось відчуваєш? Хто він для тебе?

— Друг, — я відповіла без зволікань. Сказала правду, на яку заслуговував не лише Фатум, а й ми всі, включно з Каєм.

— Але він не вважає тебе другом. Ти — жінка, яка йому не байдужа, — на диво спокійно озвався демон. — Не зважаючи на наше суперництво, ельф прикрив мою спину, за що я безумовно вдячний йому. Та й, відверто кажучи, нас об’єднала спільна біда — ми обоє боялися втратити тебе. Якби не це, давно б хтось когось знищив. А так постраждали лише ті мерзотники.

— Отже, з пожирачами магії покінчено? — з надією поцікавилася я, маючи на меті змінити болючу тему. — Ви з Каєм показали їм, де раки зимують? — спробувала пожартувати.

Демон не поспішав відповідати. Та й долоню мою від серця так і не відпустив.

— Це була розвідувальна група. Прийдуть інші — більше, — геть невесело мовив той. — Гадаю, на ельфів чекає протистояння. Небезпечне й важке.

Від почутого я розхвилювалася не на жарт. Не хотілося, щоб на цей дружній народ напали почвари. Ніхто не заслуговував такого жахіття.

— Фатуме… — я не знала, як правильно спитати, тож деякий час між нами панувала тиша. — Якби я попросила, ти б залишився тут? Допоміг темним ельфам? — думки нарешті трансформувалися в слова.

— Квіточко, я зроблю ВСЕ, що ти скажеш. Не потрібно просити, бо… — чоловік нахилився до мого обличчя. Його пальці лагідно торкнулися підборіддя, провели вздовж нього лінію й зупинилися. — Я хочу бути там, де ти. Маю захищати й оберігати тебе. Інакше вже не буде.

Від того, як демон на мене дивився, усередині стало тепло й млосно. Дивне відчуття, що важко описати, бо таке зі мною трапилося вперше.

Наче холодно й одночасно спекотно. Долоні спітніли, а дихання стало важким і рваним.

— Можна я…

Фатум не закінчив. Його погляд опустився до мого плеча, з якого сповзла бретелька.

— Йойки-бойки! — зарепетувала я, натягуючи ковдру по самісіньке підборіддя. — Ніхто не повинен бачити мене в такому вигляді.

— Навіть я? — грайливо поцікавився чоловік, потягнувши за краєчок ковдри.

Щемливий момент було втрачено. І це добре, бо зовсім невідомо, що то за дивні відчуття на мене напали.

— Ніхто, — уперто повторила я, ховаючись під пухнастим покровом від допитливих темних очей. — Сподіваюся, це не ти мене перевдягав?

Ох, як же я боялася почути ствердну відповідь. Але ж мала знати правду.

— Ні, квіточко, це служниця з палацу, — відповів Фатум. — Звісно, я міг би й сам упоратися, але подумав, що це нечесно по відношенню до тебе. Не брехатиму — мені б дуже хотілося побачити тебе без сукні. Але тільки якби це було твоїм бажанням.

Цікаво, це всі демони такі виховані?