8

***Лінель***

Від брязкоту мечів закладало вуха. Демон і ельф билися так, мов на карту було поставлено увесь світ.

У повітрі не відчувався страх. Лише злість і бажання перемогти.

А винна в усьому я!

Хотіла спокою, а надибала чистий хаос. І що тепер робити? Як спинити цей небезпечний танок двох воїнів?

Напевно, коли роздавали розум, я стояла в черзі за дурістю. Інакше не знаю, як пояснити, чому я кинулася в гущу боротьби.

— Аааааааааа! — заверещала на всю силу, аж горло розболілося.

— Квіточко!

— Лінні!

Мечі застигли над моєю головою. На щастя, чоловіки вчасно спинилися. Якби в когось із них затремтіла рука, то я мала б велетенські проблеми.

— Все! Припиніть це! — кричала, збившись із дихання. — Вам немає через що битися. Ти, — поглянула на Фатума, — не потрібен мені. Я не кохаю тебе й ніколи не покохаю. А ти, — обернулася до принца, що задоволено посміхався, — не мій наречений. Ми лише друзі, нічого більшого.

— Ти моя істинна, — випалив демон, обхопивши мене за талію. — Я не для того шукав тебе п’ять років, щоб відпустити. Мені потрібно бути з тобою, інакше… — він різко замовк і захитав головою. — Це доля. Я — твоя доля.

Здавалося, ніби хотів сказати щось інше, але зненацька передумав. Аргумент і справді був дивним.

— У тебе проблеми зі слухом? — запитав Кай, в очах якого панував справжній буревій. — Прибери брудні лапи від неї!

Ельф з огидою торкнувся руки демона й спробував відкинути її. Звісно, останній і не думав поступатися, а лише ближче притягнув мене до себе.

— Не чіпай! — вигукнув Фатум, замахнувшись мечем. — МОЯ!

— Не твоя! — зло озвався Кай, тягнучи мене в свій бік. Його меч відбив випад суперника — тільки іскри полетіли.

Стало ще гірше, ніж було до цього. Розпочався новий бій. Ось тільки нині, окрім махання мечами, чоловіки намагалися вирвати мене з рук опонента. Я навіть почала хвилюватися за свою сукню. Адже якщо цей жах продовжиться, то я ризикую залишитися без одягу.

Ну чому ж мені так не щастить? Йойки-бойки!

— Defendium! — з кінчиків пальців зірвалося помаранчеве сяйво.

— Бачив?! У неї моє помаранчеве світло! — радісно викрикнув Фатум. — Моє! Мій колір!

— Це нічого не доводить, — стиснувши вуста, апелював Кай, потягнувши мене за лікоть. — Відпусти дівчину!

І тут трапилося те, чого я так боялася. У руці темного ельфа залишився рукав моєї сукні. Жовта тканина тріпотіла між його пальців, мов звичайнісінька ганчірка.

— Як же ви мене дістали! — я різко смикнулася, звільняючись від збожеволілих чоловіків. — Вам не я потрібна. Ви бажаєте одне одному довести свою силу й міць.

— Це не так, — демон знову простягнув до мене лаписька.

— Ага, зараз, — сказала я, відскочивши вбік. — Ви обидва, — вказала пальцями на кожного з них по черзі, — бачите в мені трофей — річ. А я теж маю почуття. Хочу спокою. Тому залиште мене! Відчепіться! Жадаєте битися, мов придуркуваті березневі коти? Будь ласка, спиняти не буду. Мене взагалі тут не буде.

Поки вони переварювали почуте, я різко розвернулася й почала бігти. Не розбираючи дороги, лопотіла в напрямку зачарованого лісу, залишаючи позаду свій дім і здивованих чоловіків.

На жаль, шок у них минув швидше, ніж я очікувала. Кай і Фатум кинулися слідом.