7

***Лінель***

Спершу ідея Кая видалася мені дикою.

Де ж це бачено, щоб принц одружився з дівчиною, яка, по суті, взагалі нічого не мала? Чи повірить у це Фатум?

Питань у голові крутилося чимало, але я вирішила розв’язувати проблеми по мірі надходження. Зараз ціль номер один — позбутися демона. І якщо брехня Кая допоможе, то навіщо ж відмовлятися?

Не вийде? Буду шукати інший вихід. Аби ж тільки гірше не стало.

Поки я думала-гадала, ми прибули до мого будинку, що знаходився на краєчку поселення. Ідеальне місце для тієї, що бажала бути подалі від палацових інтриг.

Карета тихо скрипнула й зупинилася прямісінько перед дверима помешкання.

Я вже хотіла вийти, як мене спинила міцна рука ельфа.

— Зажди, — його пальці злегка стиснули лікоть, — усе має виглядати правдоподібно.

Ось після цих слів усередині щось тривожно стиснулося. Хоча б після такої правдоподібності у всіх залишилися цілі пики.

Я вже трохи знала Фатума. Він ще той ревнивець. Ну і про левів не слід забувати.

А може, не потрібно ось цього всього? Може, просто втекти? Гляди, там іще п’ять років поживу в спокої.

— Прошу.

Я й кліпнути не встигла, як Кай уже стояв зовні — просто навпроти дверцят карети. Мов справжній джентльмен, простягнув руку й грайливо посміхнувся.

— Переграєш, — тихенько, щоб лише він почув, процідила крізь стиснуті вуста. — Якщо хтось дізнається…

— Байдуже, — чоловік безкомпромісно обірвав мене на пів слові.

Зітхнувши, я скорилася й подала руку. Але нахабнику видалося цього мало. Він обійняв мене за талію й підхопив, мов невагоме пір’ячко. Закружляв у повітрі, притискаючи до себе так, ніби й справді був моїм нареченим.

— Ти що робиш? — я вперлася кулаками в тверді груди. — Відпусти, — не просила, а вимагала.

Неохоче він виконав моє прохання. До речі, дуже вчасно.

Наш показовий виступ був помічений не тільки спантеличеним кучером, що лише й чухав потилицю, прицмокуючи язиком. До нас неслося справжнє лихо.

Почорнілий від люті Фатум мчав на принца зі швидкістю пекельної гончої. В очах — вогонь, у руці — меч, а з обох боків — леви.

Я багато чого бачила в житті, але щоб хтось аж так злував… Ох, не тому демону дали ім’я Гнів. Зовсім не тому.

— Лише за один погляд на МОЮ жінку ти заслуговуєш страшного покарання! А це… — важко дихаючи, гарчав Фатум. — Останнє слово! — рука з мечем злетіла.

Від переляку коні почали здичавіло іржати. Кучер намагався їх заспокоїти, але все марно. Тварини вбачали у демоні загрозу. Відчували його гнів і боялися.

— Лінель — моя наречена, — рикнув Кай, і собі дістаючи меч.

Я просто не розуміла, чому принц цілеспрямовано наражав себе на небезпеку. Це ж уже не допомога, а ризик. Кай ризикував власним життям лише, щоб вберегти мене від Фатума. Я, звісно, оцінила його жертву, але прийняти її не була готова.

— Ану заспокоїлися! — викрикнула, привертаючи увагу чоловіків.

А щоб мої слова мали вагу, я вдалася до чар — прикликала грім і блискавку. Небесна блакить здригнулася. Загуркотіло так, ніби хтось лупцював мішком із залізом по камінню. А в довершення — яскравий спалах блискавиці на мить освітив усе навколо й щез так само раптово, як і з’явився.

Чи варто говорити, що коні після такого фаєр-шоу галопом поскакали в невідомому напрямку. Тільки курява здійнялася за каретою, яку хитало з боку в бік, мов захмілого гостя таверни.

Однак ті, на кого це мало подіяти в першу чергу, навіть уваги не звернули. Між ними почався запеклий бій.