6

***Лінель***

Я сіпнула рукою. Сил не жалкувала, бо не любила, коли до мене ставилися мов до власності. Вдосталь Августа, який використав моє кохання в корисливих цілях, а потім викинув зі свого життя, наче бруд.

— Кай, ти перегинаєш, — стиснувши вуста, промовила я, відвертаючись від чоловіка.

— Вибач, — примирливо озвався він, злегка торкнувшись плеча. Однак, помітивши невдоволений блиск у моїх очах, поспіхом прибрав долоню. — Я просто хвилююся за тебе, — тихо додав.

— Не слід. Цей чоловік мені не нашкодить.

Ельф запитально вигнув брову.

— Між вами щось… — голос затих, не завершивши припущення.

— Я не хочу про це говорити.

Мій холодний тон мав продемонструвати, що розмова закінчена. Та й дивитися на оголене тіло монарха я більше не бажала.

— Лінні, ти моя найближча подруга, — почав Кай, — не думай, ніби я на щось претендую. І це не звичайна цікавість. Просто мені потрібно знати, чи не загрожує тобі небезпека. Мені дорога наша дружба, тож… — він зітхнув, — не ображайся на мене.

Відчуваючи себе скотинкою, що образила друга, я обернулася. Тепло поглянула на чоловіка й посміхнулася.

— І ти мені дорогий. Тому вибач, якщо я була занадто різкою. Але… — пожувавши губу, я все ж сказала те, що мене починало бентежити. — Я була б не проти, якби ваша високість одягнулася.

— О, — він ляснув себе долонею по лобі. — Якось із голови вилетіло.

Квапливо натягуючи камзол, принц додав:

— Якщо буде потрібна допомога, не мовчи. Пам’ятай, що маєш надійний тил.

— Ох, Кай, — я зацокала язиком. — Ти дивися, бо я скоро почну думати, ніби хтось нерівно до мене дихає. Забагато уваги для моєї скромної персони, — грайливо хихотнувши, я поглянула на чоловіка з-під опущених вій. — До того ж у тебе скоро весілля з Лагердою.

— Цього не буде, — різко мовив ельф.

У його очах з’явилася крига. Немов від однієї згадки про ельфійку йому було некомфортно. Це дивно, адже я знала, що він сам хотів цього. Довго йшов до своєї мети…

Пам’ятаю, коли я тільки прибула до Елітанії, лише лінивий не чесав язиком про темного принца Кая та світлу ельфійку Лагерду. Мовляв, там такі почуття, що й слів не підбереш.

Кай тричі просив руки коханої у її батька й кожного разу отримував відмову. Востаннє це було місяці чотири тому.

Ох, тоді він був сам не свій. Змарнів та схуд. Відмовлявся від їжі й дивився на світ потухлим поглядом. Ось тоді до мене й звернулася королева.

Як мати, вона хвилювалася за сина. Бачила його страждання й щиро бажала допомогти.

А що я? Знизала плечима й пішла виконувати наказ.

Щоправда, гадки не мала, що говорити.

Спершу Кай відмахувався від мене, мов від набридливого кошака, що просив їсти. Однак, почувши мою нещасливу історію кохання, довірився й поділився своєю.

Після того ми й почали спілкуватися. Зближалися впевнено й швидко. Тому за місяць уже були ліпшими друзями.

А потім прибув гінець від світлих ельфів. Виявилося, батько Лагерди вирішив погодитися на весілля.

Якийсь дивний чоловік. Як панянка, оте своє «хочу / не хочу» демонстрував, а в підсумку пристав на пропозицію. Їй-богу, як маленька дитина…

Знову ці спогади. Я подумки відмахнулася від них і пильно зиркнула на друга.

— Що означає «не буде»? — вирвалося питання. — Ти ж кохаєш Лагерду… Невже її батько знову задню дав?

— Ні, — Кай байдуже захитав головою. — Це я відмовився. Зрозумів, що до неї у мене ніколи не було почуттів. Я просто хотів володіти тим, у чому мені відмовляли. Тому вирішив не псувати життя ні собі, ні дівчині. Та й у мене є… — різко осікся, мов не бажав у чомусь зізнаватися.

Таємниця? У Кая?

Допитуватися я не стала. Захоче — сам розповість, а лізти в душу — погана затія.

Не знаю чому, але мені зненацька закортіло поділитися з другом своєю бідою. Може, він би мені щось порадив.

По ходу розмови я помітила, як видовжилося обличчя принца. Такого він точно не очікував.

— Тобто Фатум — твоя істинна пара, але ти не хочеш бути з ним і збрехала, ніби маєш нареченого? — якийсь час помовчавши, перепитав ельф. Помітивши мій кивок, твердо мовив: — Я допоможу тобі.

— Як? — запитала я, не приховуючи здивування.

— Скажу, що я твій наречений.