4

***Лінель***

Прокинувшись, я перекотилася на край ліжка й скочила на ноги. Нашвидкуруч зібрала волосся у гульку. Заплигнула в пухнасті капці з мордочками лисичок і потупцяла на кухню.

На мій превеликий подив, звідти линули приємні аромати. А ще — тепло й затишок. Невже демон приготував сніданок?

Штовхнувши двері, я зайшла всередину й заклякла на місці.

Фатум широко посміхнувся й махнув рукою, запрошуючи до столу. На якому, слід зауважити, був не лише ароматний чай, розлитий по глиняних чашках, а й млинці. У білосніжній тарілочці блистіла від ранкової роси чорниця, а поряд із нею — цукорниця, заповнена солодкими христаликами ледь не по вінця.

На підлозі розтяглися леви. Устромивши пащі в глибокі миски, вони щось натхненно жували.

У кутку, на своїй лежанці, примостився Фурчик. Цей помаранчевий клубок милоти дзьобав горішки, періодично змінюючи їх на ягоди, що лежали на великому листку поруч із ним.

— Квіточко, доброго ранку, — озвався демон, відсовуючи для мене стільчик. — Сподіваюся, ти любиш чай і млинці, — тепло посміхнувшись, він поставив переді мною чашку й тарілку з паруючою смакотою.

Йойки-бойки! Та хто ж не любить млинці?! Особливо якщо вони зі смачнющим варенням… Ммм…

Ягоди — теж непогано. Корисно й смачно.

— Дякую, — ввічливо мовила я, сьорбнувши чаю. — Фантику, де ти навчився готувати? — спитала, жуючи млинець. — Не очікувала від тебе такого.

— Подобається? — він сів навпроти. Підперши руками підборіддя, спостерігав за тим, як я задоволено смакую його кулінарні шедеври.

Я кивнула, не в силах відірватися від чергового млинця. Для мене ніхто й ніколи не готував. Слуги не рахуються, бо вони робили це для всіх. А тут… сам князь Фатум насмажив млинців. Плюсик у карму йому забезпечений.

— У мене багато талантів, — чоловік загадково підморгнув і зробив ковток чаю.

Вперше за весь час я не відчувала дискомфорту поруч із демоном. А це — велетенський прогрес, бо моя мама змалечку привчала мене їх ненавидіти.

Потім був орден, де чоловік, якого я кохала, старанно нав’язував нам свою ідеологію. Згідно з нею демони — зло, яке слід викорінити.

У мене просто не було шансів. Я не могла ставитися до цих магічних істот із терпимістю.

У мені вже давно зросла огида до представників цього виду. І навряд чи вона колись відпустить.

Саме з цієї причини я не бачила майбутнього з Фатумом. Бажала розірвати наш магічний зв’язок, але не знала, як це зробити…

Втекла з Інферуму, бо не хотіла більше бути пішаком у чужих брудних іграх. Потребувала тиші й спокою. А ще прагла перебувати якнайдалі від інтриг, якими повнилося кожне королівство.

Якщо мене спитають, де живе зло, я не замислюючись відповім: у палаці.

І геть не важливо, що це за світ чи вимір. Усюди, де панують влада й вплив, знайдуться заздрісники, ласі до чужого добра.

— Квіточко, — Фатум стис моє плече й злегка струснув мене.

— Га? — я закліпала очима, поволі повертаючись до реальності.

— Хтось стукає у двері. Ти когось чекаєш?

В очах демона спалахнула іскра ревнощів.

— Ні, — я захитала головою. — Але це можуть бути слуги з палацу темних ельфів. Я виконую обов’язки травниці. Готую усілякі ліки, мазі, відвари… — на ходу пояснювала, прямуючи до дверей.

Мабуть, демону було недостатньо моїх слів, бо він посунув за мною.

— Доброго р…

Більбо — маленький хлопчик-ельф, якого часто відправляли за мною, зненацька принишк. Побачив за моєю спиною височенного демоняку й проковтнув язика.

Щоб бодай трохи виправити становище, я припустила:

— Король викликає мене до палацу?

Хлопчик кліпнув, кілька разів кашлянув і кивнув.

— Викликають, — прорізався тоненький голосок, — але не король, а принц Кай де’я Лаамар.

— Принц одружений? — грізно уточнив Фатум.

— Ні, — пробелькотів Більбо, не розуміючи, до чого було таке дивне питання.

— Тоді Лінель нікуди не піде.

Демон зачинив двері перед здивованим ельфом. А я стояла й не могла згадати, коли саме дала фантику привід думати, ніби він може щось вирішувати?