Глава 8. Ліорен

Срібна поверхня дзеркала раптово спалахує — вона збурюється, і в ній з’являється обличчя мого вірного слуги, Торна.

— Ваша милість, — задихано вимовляє він, — до замку прибув королівський екіпаж.

Я зупиняюся на півслові, перериваючи нараду з радником з питань податків у селах мого герцогства.

— Королівський? — перепитую, відчуваючи, як у грудях стискається. — Ти впевнений?

— Так, мій лорде. На гербі — синій дракон. Особистий знак принцеси Айлін.

Я на мить заплющую очі. Холодок пробігає уздовж хребта. Не може бути, щоб король так швидко все з’ясував. Ще ні…

— Зараз розберуся, — коротко кажу я і розрізаю простір порталом.

Мить — і я вже стою у холі. Повітря ще пахне димом від факелів, коли погляд натрапляє на трьох постатей: Віка стоїть осторонь, з книгами в руках, злегка збентежена. Перед нею — жінка в розкішному срібному плащі, поряд з нею високий чоловік у темному камзолі з гербом дому Дамасів.

Я відразу впізнаю їх обох.

Айлін, принцеса з надто м’якою усмішкою й очима, що бачать більше, ніж личить придворній дамі. І її чоловік — герцог Ріон Дамас, той самий, кого король готує до коронації, сподіваючись обійти мене.

Отже, вороги. І вони в моєму домі.

Я схиляю голову, стримуючи лють.

— Ваша Високосте, — промовляю рівно. — Чим я заслужив таку честь, що ви нагородили мене радістю бачити вас сьогодні?

Айлін усміхається чарівно, як завжди.

— Ми проїздом, герцогу Ліорене. Але я не могла оминути нагоди завітати особисто. Принести запрошення.

— Запрошення? — я роблю крок ближче, хоча вже здогадуюся.

— На щорічний королівський бал, — каже вона. — Цього року я організовую його сама. Траур за моєю матір’ю нарешті завершено. Буде багато гостей, і ми чекатимемо вас, як почесного друга дому.

«Друга», — гірко пролітає думка. Я давно перестав бути другом їхнього дому.

— Це велика честь, — вимовляю я спокійно. — Буду вдячний за можливість узяти участь. Дозвольте, проведу вас до вітальні.

Ми рушаємо коридором. Віка ступає до виходу, мов тінь, але Дамас, звісно, помічає її.

— Цікаво, — каже він, коли ми вже проходимо повз камін, — хто ця чарівна леді, ваша світлосте? — І легким кивком позначає Віку.

Я відчуваю, як усередині щось сіпається. Його погляд занадто оцінювальний.

— Моя далека кузина, — відповідаю рівно. — Леді Вікторія де Порфьє. З провінції.

Віка намагається вклонитися — трохи невпевнено, але гідно.

Айлін одразу змінюється на обличчі — її цікавлять усі нові обличчя при дворі.

— Яка гарна дівчина, — каже вона тепло. — І зовсім юна! Леді Вікторіє, дозвольте вручити вам запрошення особисто. Для молодих дам це чудова нагода знайти хорошу пару.

Віка розгублено дивиться на мене, але приймає конверт, на якому золотом ясніє тепер і її ім'я 

— Дякую, ваша високосте, — тихо промовляє.

Дамас тим часом не зводить з неї очей. І мені це не подобається. Його посмішка має той хижий відтінок, який я знаю занадто добре.

Я ледве втримуюся, щоб не змусити його відвернутись силою магії.

Коли екіпаж нарешті від’їжджає, я стою біля вікна, стискаючи руки за спиною.

— Це велика проблема, — кажу я нарешті.

Віка стоїть позаду, все ще тримаючи запрошення, наче воно може обпекти її пальці.

— Я не піду туди, — твердо каже. — Навіть не проси. Може це пастка? Може вони мене вирахували, а тепер хочуть, щоб я сама добровільно прийшла туди, де мене мають виконувати для якогось жахливого обряду?

Я обертаюся.

— Якби я міг відмовитись — відмовився б і сам. Але це королівський бал, Віко. Відмову там не пробачають.

Вона дивиться з викликом.

— То сховайте мене. Скажіть, що я хвора, що поїхала, що…

— Даремно я вдягнув тебе як леді, — перебиваю я, стискаючи щелепи. — Треба було перевдягнути в одежу служниці. Ніхто б не звернув уваги.

Віка прикушує губу, опустивши очі.

— Отже, — додаю я холодно, — готуйся. Тепер тобі доведеться їхати в палац. І грати роль. До балу в нас є трохи більше двох тижнів. Щоб не видати себе, тобі доведеться пройти навчання. І ні, вони не поки не розкрили тебе. Інакше, повір мені, нас би чекало не почесне запрошення.

Її погляд піднімається на мене — змішаний страх і виклик. І в ту мить я розумію, що бал буде лише початком.