33. Марісе. "Всі побачать, що ти тепер моя..."

Здається, інші вже не звертали на нас уваги, кожен був зайнятий собою, та і світло в залі приглушили для танців після нашого першого танцю, тому ми змогли доволі швидко і без перепон покинути танцювальну залу. Каен тримав мене за руку і ми швидко рухались порожніми коридорами.

Все ж, був плюс в тому, що всі були на балу. Хоча, нам вже можна було і не переховуватись. 

Мітка на моїй шиї пульсувала неймовірно сильно сьогодні.

Коли ми зайшли в його покої і він закрив за нами двері, то одразу накрив мої губи своїми, притискаючи мене до дверей. Я відчувала його палке бажання, і від цього мені перехопило подих, а до щік прилила кров.

— Я кохаю тебе… — прошепотіла я.

— Я теж кохаю тебе, — відповів він, цілуючи мене в губи і підхоплюючи за талію.

Коли ми були так близько, я відчувала кожну клітинку його тіла. Мені все ще було трохи ніяково, але я знала, що хочу, дуже хочу, щоб це сталося.

За мить Каен вже вклав мене на ліжко, але цього разу він поклав мене на бік і ліг у мене за спиною.

Його губи торкнулись моєї шиї, а права рука ніжно ковзнула по моїй фігурі. Так як ми лежали на боці, я відчувала, наскільки сильно він хотів цього, але в той самий час не була притиснута під ним, ніби мала свободу. Але в цю мить мені не хотілось свободи.

Коли його долоня пройшлась по стегну, як минулого разу, я відчувала, що моє серце мало не вистрибує з грудей. Але страху вже не було, лише нетерпіння.

Він знову, як і тоді, почав з ніжних пестощів. Його губи в цей час торкнулись моєї шиї і це, здається, підсилило мою чутливість всюди. А коли він засмоктав губами мочку мого вуха, я не змогла втримати тихий видих.

— Не зупиняйся, — прошепотіла я йому на вухо.

— Кохаю тебе, — повторив він, важко дихаючи.

Його дотики ставали більш впевненими, а я знову задихалась від відчуттів. Мені було так добре, перед очима все пливло, тіло тремтіло, хотілось, щоб ця мить не закінчувалась, тож коли він раптом зупинився, я ледь не виказала своє невдоволення вголос. Здається насупилась, бо Каен прошепотів:

— А ти, виявляється, трохи нетерпляча… — в цю мить я почула тихий шерех одягу. — Хоча, — його губи торкнулись мочки вуха. — Моє нетерпіння трохи більше.

Каен поцілував мене в шию, притискаючись ще ближче. Він був зовсім поруч, а коли подався ще трохи вперед, і ми сплелися в одне ціле, я вся затремтіла, серце билось як шалене. Мені знову перехопило подих, я хапала ротом повітря і шумно видихала повітря, розчиняючись у його ніжності. Його губи сильніше впились в мою шию, в місце мітки. Він продовжив дарувати мені насолоду, і раптом я відчула, немов лечу кудись...

***

Коли я розплющила очі, за вікном уже був день. Птахи співали так голосно, що їх було чути навіть у кімнаті. Я поглянула на годинник на стіні і різко сіла на ліжку. 

 — Каене, здається, ми знову проспали! — промовила налякано. 

— Ммм? — він розплющив очі і схопив мене за руку, тягнучи до себе. — Пофіг… Сьогодні ж нема навчання, день після балу.

 — Нам сказали прийти в центральну залу, щоб обрати приз, — пояснила я. 

— Точно, церемонія нагородження, — згадав він, все ж відсторонившись. — Яка там вже година? Бляха… за двадцять хвилин треба бути при параді в залі! І тобі, і мені, бо я все ще викладач тут!

 — Тоді я побігла перевдягатися, — я чмокнула його в щоку, схопила свою сукню зі стільця і одягнула її. 

— Почекай, — він взяв мене за руку. — Твоя обручка. Тепер ми вже не будемо нічого приховувати, — він подався до мене і зняв мій ланцюжок, потім розімкнув його і зняв обручку. Взяв мою долоню в свою і зазирнув в очі: — Не передумала виходити за мене? Я хочу вдягнути її тобі на палець, щоб всі бачили, що ти — моя.

 — Звісно, не передумала, — я щасливо усміхнулась, дивлячись йому в очі.

Він вдягнув обручку мені на палець: 

— Кохаю тебе, Марісе… — на цих словах він мене поцілував.

 — Я теж дуже тебе кохаю, — відповіла я.  — Побачимось в центральній залі?

— Так, і там всі побачать, що ти тепер моя… 

***

Вже дійшовши до нашої з Азурою кімнати, я побачила, як двері відчинилися, і звідти вийшов Рунар. Побачивши мене, він трохи винувато усміхнувся. 

— Що, ви теж проспали? — піддражнила його я. 

— Ми ще все встигаємо, — пробурмотів він, відводячи погляд. — Я піду… Побачимось на нагородженні, — і швидко побіг геть. 

***

Коли ми з Азурою, перевдягнувшись, увійшли до зали, то побачили там інші команди переможців. Рунар і Артур вже були там, ми підійшли і стали поруч із ними. 

— Ну що ж, усі в зборі, можна починати, — відкашлявшись, сказав дирекотр Академії. — Команда Рунара, поскільки ви зайняли перше місце, можете першими обирати ваш приз! 

Ми з друзями перезирнулись.

— Я вже не хочу ні пророцтва, ні артефакт, — сказав Рунар пошепки, коли ми вже виходили в центр зали. — А ви? Це має бути командне рішення. І треба вирішити прямо зараз.