32. Марісе. "Для ревнощів не було підстав"

Мені хотілося одночасно сміятися і плакати від щастя. Адже те, що Каен піде зі мною на бал, означало, що тепер нам не доведеться приховувати свої стосунки, ми зможемо скрізь ходити разом і нічого не боятися…

 — А що мені вдягнути? — запитала я в Азури, коли ми вже були в гуртожитку.. — Ту сукню з зимового балу?

— Дивись, — вона вказала пальцем на коробку перед нашою кімнатою, ми якраз зайшли до нашого коридору. — Схожа на ту коробку, що він прислав тобі минулого разу… Виходить, він готувався до того запрошення. 

 — Ой, це справді від нього, — я побачила на коробці почерк Каена. — Який чудовий сюрприз!

Швидко увійшла до кімнати і, поставивши коробку на стіл, розпакувала її.  Всередині була  неймовірної краси довга сукня золотавого кольору. І до неї маденька діадема. 

"Ти — моя принцеса, я дуже сильно кохаю тебе, Марісе. Вважай цей бал репетицією перед нашою весільною церемонією… Твій К." 

Я притулила цю записку до серця, яке враз забилося швидко-швидко. А потім швидко скинула з себе повсякденний одяг і приміряла бальну сукню. Вона сиділа на фігурі ідеально, ніби на мене й була пошита. І дуже пасувала під колір моєї шкіри і очей. 

— Всі тільки на тебе й дивитимуться,  — усміхнулась Азура. — От побачиш…

А я подумала, що хотіла б, щоб на мене дивився Каен. хотілося бути найкрасивішою саме для нього, щоб він пишався мною…

***

Увечері, перевдягнувшись і причепурившись, ми вирушили до бального залу, де вже зібралася вся Академія у повному складі, тут були і викладачі, і студенти. До нас підійшли Рунар та Артур, теж у парадних костюмах. 

— Азуро, ти така гарна, — Рунар заворожено дивився на її ніжно-персикову сукню. Я ніколи не бачила Азуру в такому кольорі, вона виглядала інакше, дуже жіночно зараз. 

  — Дякую, — вона вся зашарілась під його поглядом. — Мабуть, я не така жіночна як Марісе…

— Для мене ти найкраща і найкрасивіша з усіх, — відповів він трохи тихіше, але все одно так, що ми з Артуром теж це чули

А потім подався до її вуха і прошепотів щось ще, від чого Азура почервоніла і тихо сказала:

— Я теж…

— О, ви тут! — до нас підійшли Ліам, Дренор та Ліналі.  — Вітаємо вас з перемогою!

 — Дякуємо, — відповіла Азура. — Ходімо, займемо місце в залі, скоро почнеться бал…

***

Я стояла поряд із друзями, а в душі панувало хвилювання. От-от мав розпочатися перший танець, а Каена ще не було. І раптом я побачила, що він іде прямо до нас. Всі викладачі і студенти спостерігали за ним, особливо студентки без пари. 

Він зупинився навпроти мене і простягнув мені руку:

— Можна запросити тебе на танець, Марісе? — запитав, усміхнувшись.

 — Так,  — я усміхнулась йому у відповідь, вклала свою долоню в його, і відразу мені стало так легко, я відчула себе найщасливішою людиною в світі. 

Він провів мене до центру залу, де вже стояли інші пари, і як тільки ми підійшли до них, музиканти заграли вальс. 

 — Запрошуємо до танцю представників наших команд-переможців! — почувся голос ведучого. 

Раптом я побачила, що одна з пар  — це Ліналі з Артуром. Вони усміхнулися і помахали нам. Ліналі ледь почервоніла. 

— Нарешті цей малий знайшов собі когось, — тихо сказав Каен, ледь торкаючись губами мого вуха, від чого по моїй шкірі побігла зграя мурашок. — А то я трохи ревнував. 

 — Для ревнощів не було підстав, — усміхнулась йому я. — Бо я думаю тільки про тебе…

— Кохаю тебе, — прошепотів він мені в губи. — Щойно цей танець закінчиться… Я хочу вкрасти тебе звідси, хоч це і твій вечір, як переможниці. Але я хочу забрати тебе на цей вечір тільки собі… Даси вкрасти себе?

 — Авжеж, — тихо сказала я. — З тобою хоч на край світу…

Він усміхнувся і щойно директор запросив всіх приєднатися до танцю переможців, коли композиція змінилась, повів мене вальсом до виходу…