26. Марісе. Допомога Каена

Цієї миті я подумала про Каена, мені стало сумно, що я його більше не побачу.Адже я так кохала його, хотіла бути поряд з ним. І одразу ніби відчула, що до мене повертаються сили, і я змогла зробити той крок та ухилитися від нападниці. 

 — Зникни! — гукнула я, дивлячись на неї, і раптом вона розсипалась ніби на водяні бризки, які тут же розсіялись у повітрі. 

 — Це вже все? — запитала я, хотілося і плакати, і сміятися, це випробування було досить непростим, а в башті, певно, на нас чекало ще щось складніше…

— Ну, схоже на те, — кивнув Рунар.

— Але Марісе, твоя копія… Вона мені здалася сильнішою за наші в багато разів! — здивовано сказав Артур. — Раз копії копіюють наші сили, виходить, що ти — найсильніша з нас… 

 — Мабуть, Марісе знає не про всі свої сили, — знизала плечима Азура. 

— Я думаю, та копія і не все показала, їй було достатньо просто ухилятися… Ви бачили, як вона рухалась? — продовжив Артур. — Марісе, ти така крута! 

 — Не дуже я крута, — я зітхнула. — Зовсім розгубилась і не знала, що робити. Це ви молодці. А  мені аби навчитися своїми силами керувати не хаотично, а з власної волі… Поки що не дуже це виходить…

— Ні, ти дійсно молодець, — сказала Азура. — Ми проти твоєї копії нічого не змогли зробити… А ти впоралась. 

Я подумала, що якби не Каен… Впевнена, що це він почув моє прохання допомогти і поділився зі мною своєю енергією…

 — Добре, тоді йдемо далі, — сказала, перериваючи розмови про мене. Не вважала себе якоюсь героїнею, хоча, звісно, хотіла б дійсно зробити щось незвичайне… Можливо, в майбутньому це мені й вдасться…

***

 — Треба трохи відпочити, — сказав Рунар. — Нам в умовах давалися три дні, тож час до початку наступного етапу ще є, а ми маємо прийти не виснаженими, бо буде образливо вилетіти на останньому етапі. 

 — Ну так, давайте перекусимо і трохи поспимо, тим паче, вже ніч, — кивнув Артур.  — Але нам треба щоб хтось один стояв на варті, ну, по черзі, щоб інші учасники не наробили якоїсь шкоди. 

— Ми можемо чергуватись, так, — погодилась Азура. — Я можу постояти перші дві години. 

 — Добре, так і зробимо, а через дві години розбудиш мене, — кивнув Рунар. 

— Добре, що ми знайшли цю печеру і що в нас є ковдри, — Артур усміхнувся. — І що перекус взяли. Але, здається, їжі не так багато в нас. Сподіваюсь, нам в лісі ще недовго вештатись. Треба спробувати дійти до башти завтра.

 — На перший погляд, до неї недалеко, хоча я не здивуюся, якщо це тільки видимість, — сказала я. — Може якраз під кінець третього дня й дійдемо…

— Ну, постараємось зробити все якнайкраще, а зараз давайте відпочинемо, — сказав Рунар. — Щоб Азура теж раніше могла лягти, коли я її зміню…

***

Ніч минула без пригод, ми всі по черзі стояли на варті, моя черга була вже під ранок. Але коли я прокинулась, то побачила, що вже світить сонце. Артур сидів біля вогнища і готував сніданок. 

 — Чому ти мене не розбудив? — здивовано запитала я, підійшовши до нього. 

— Хотів, щоб ти відпочила, — він усміхнувся. — Не переживай, я звик не спати, коли мене тренували вдома перед вступом до академії, мені треба було не спати по три дні і стояти на варті. 

— Нічого собі, — я була вражена. — Я б, мабуть, не змогла не спати три дні…

— Ви вже встали? — почула я з-за спини голос Азури. — То що, рушаємо до башти?

***

Ми швидко поснідали, зібрали речі і рушили в напрямку башти. Цього разу вона не віддалялася, а наближалась, як і мало бути. Вже за годину ми стояли перед баштою, задерши голови і роздивляючись її. 

— Ну що, заходимо? — Рунар торкнувся ручки дверей, і цієї миті в очах у мене потемніло, у вухах зашуміло, і я замружилась, але все швидко минуло. Я знову розплющила очі, і здивовано стала розpиратися навкруги. Башти не було, в ми четверо стояли на якомусь великому стадіоні…