25. Марісе. "Їм не перемогти долю"

Коли я побачила, як Рунар без свідомості просто осідає на землю вздовж дерева, я хотіла кинутись за барʼєр, але Артур схопив мене.

— Ні, Марісе, чекай, почекай ще, Азура впорається!

Азура тим часом, здається, почала втрачати контроль. Я буквально відчувала пульсуючу магію від неї. 

Вона підняла навколо себе щось типу вихору, чи невеликого торнадо. Її копія повторила цю дію. 

Потім Азура підняла руки і вихор почав збиратись до її долоней, зменшуючись, але при цьому я бачила, що магія, ставала не те щоб меншою, а просто концентрованішою. 

Та інша Азура спробувала зробити те ж саме, і їй ніби вдалося, але я відчувала, що магічної енергії двійника   недостатньо, щоб повністю скопіювати магію Азури, бо та надто сильна…

Власне, вже за мить Азура вдарила двійника так, що той зник. 

А Азура тим часом одразу побігла до Рунара. 

— От бачиш, — Артур усміхнувся. — Вона впоралась. Тепер Азурі треба глянути, що з Рунаром, і тоді зайду я. Коли ми втрьох переможемо мого двійника, зайдеш ти, щоб там вже не було жодної небезпеки. 

— Так, думаю, зі своїм двійником я справлюся, — кивнула я. 

— Поки що все одно не заходимо, чекаємо, що там Рунар. Потім піду я, і лише потім ти.

Ми поглянули на Азуру і Рунара. Рунар оговтався, вони з Азурою вже обіймались.

— От, все вже добре, — він поглянув на парочку. — Азуро, Рунаре, я заходжу! Переможемо мого двійника, щоб він не нашкодив Марісе, а потім зайде вона, погоджуєтесь? 

 Рунар з Азурою закивали. 

 — Добре, удачі тобі, — сказала я Артуру. 

Артур підморгнув мені і ступив всередину. Тут же одразу зʼявився другий Артур. Обидва дістали мечі і замахнулись. Але Рунар захистив нашого Артура щитом, а Азура вдарила псевдо-Артура стовпом повітря, дезорієнтувавши. Тоді Артур наніс вирішальний удар і двійник зник.

Я видихнула з полегшенням. Врешті-решт, найстрашнішим двійником був двійник Азури, а після цього все здавалось дуже легким. 

Однак чомусь мене не покидало якесь погане передчуття. Та ніколи було про це думати. 

— Марісе, ходи, тепер все буде просто! — гукнув до мене Артур. 

Я підійшла до бар’єру, доторкнулась до нього, і тут же прямо з повітря матеріалізувалась моя копія. Це було трохи моторошне відчуття, хоч я й переконувала себе, що це не людина. 

От тільки коли на неї кинулась Азура, копія дуже легко уникла кожного її удару повітря. Так, ніби вона точно знала, що відбуватиметься. Тоді до Азури в нападі додався і Артур. Він спробував нанести удар, але моя копія все одно ніби знала наперед кожен його рух. Вона гралась з ними, як з дітьми. 

Вона була дуже швидка і рухалась так, ніби злилась з природою. Я не могла відчути її ауру, хоча точніше… Точніше було б зауважити, її аура заполонила весь простір так, що ми не відчували нічого іншого. 

Їй навіть вдалося зіштовхнути Рунара і Артура, добре, що вони обоє встигли прибрати магію в момент зіткнення.

Копія засміялась, дивлячись на мене. 

Я почувалася розгубленою, недарма в мене було якесь погане очікування.  

— Їм не перемогти долю, — вона зверхньо поглянула на мене. — Нікому не перемогти. 

Я сконцентрувалася, подумавши, що не можу підвести своїх друзів, мені потрібно так само навчитися читати майбутнє. Якщо моя двійничка може це робити, то і в мене вийде…

— Засни! — вигукнула копія і кинулась на мене.

Але я бачила її рухи. Бачила наперед, що вона зробить. Час ніби сповільнився в тисячу разів. 

Вона нападала з наміром вбити, не так, як ті інші копії, вона відрізнялась… 

Щоб уникнути удару, треба було лише зробити маленький крок, зовсім крихітний, але… Я застигла на місці, як і всі навколо…