22. Марісе. Магічне павутиння

Я дуже хвилювалася, але старалась не показувати цього. Адже зараз від мене залежить успіх усієї команди…

 — Тоді хай мені накастує удачу, — знизала плечима Азура. — Я завжди вважала себе невезучою, хоч раз спробую, як це бути улюбленицею долі…

— Ну, Марісе казала, що може бути відкат, і це я запропонував, тож я б все ж хотів, щоб експерементували на мені, — сказав Артур. — Так мені принаймні не буде страшно, що через мене хтось постраждає. 

 — Будемо сподіватися, що ніхто не постраждає, — я пригадала випадок з Елісон, яка втратила пам’ять, і по шкірі пробіг холодок.  — Постараюся написати все так, щоб не було побічних дій…

Я дістала з наплічника блокнот і ручку і замислилась. Потім почала писати: “Артур стає удачливим без шкоди для нього.” Показала Рунару:

 — Так піде? Чи ще щось додати?

— Треба було спочатку порадитись, а потім писати, — він ледь насупився. — Треба щоб ще тобі не нашкодило це. 

 — Добре, — я дописала  в кінці: “і без шкоди для мене”. Потім повернулась до Артура: — Ну що, як ти почуваєшся?

— Не знаю, поки що все, як зазвичай, ніби, — він усміхнувся. — Ходімо вперед. Якщо все спрацювало, я побачу підказку. 

Я кивнула і ми пішли по стежці, що вела нібито до башти, але не приводила до неї. 

 — Ез, треба було про підказку написати, щоб було уже напевно, — зітхнула я. 

— Стоп, — Артур раптом зупинився і уважно подивився на дерево. — Дивіться, тут ніби тріщина! — він вказав на дерево, і я не розуміла, що він хоче. 

— Яка ще тріщина? — Азура закотила очі. — Це ж дерево, ясно, що на ньому тріщини можуть бути.

— Ні, не на дереві! — Артур повів нас ближче до дерева і ми дійсно побачили це. Побачили, ніби прямо в повітрі була тріщина, але…

— Це не тріщина, це чиясь енергія! Її слід! — сказав Рунар. — Можливо, того, хто контролює цей міраж! 

 — Треба дізнатися, хто його створив, — промовила я. — І може, тоді мірах зникне?

— Ми пройдемо за цим слідом і знайдемо того, хто контролює міраж, — Артур кивнув. — Але я не надто сильний в читанні енергій. І так, це може бути і пастка… 

 — Якщо це пастка, то ми будемо битися! — рішуче сказала Азура. — У будь-якому випадку це краще, ніж блукати по колу!

— Так, тут я погоджуюсь, — кивнув Рунар. — Але Азуро, перший хай таки Артур йде, як "везучий", а ти за ним. І я накладу на вас щити, почекайте хвилину! — Рунар підняв руки і наклав на нас щити. — Все, готово!

Артур рушив за слідом, який тягнувся у повітрі, і нагадав мені павутинки, які літали в повітрі у кінці літа. 

Раптом він зупинився і приклав пальця до губ. Ми всі теж зупинилися і побачили вдалині якусь незнайому дівчину з рудим волоссям. Вона стояла на галявині, піднявши догори руки, а з її пальців якраз і тягнулося це павутиння магії.

— Вона заплутує інших учасників для своєї команди? — тихо запитав Артур. — На ній форма вашого факультету! Вона старшокурсниця? Ви знаєте її? — він поглянув на нас з Азурою. 

 — Я її перший раз бачу, — сказала я, і Азура кивнула. — Що ми будемо робити? Захопимо її і скажемо, щоб відмінила ці чари?

— Як варіант, — погодився Рунар. 

— Або можна просто перерізати ці павутинки, — Азура поглянула на Артура. — В тебе ж меч має рубати магію, чи ні?

 — Так, — кивнув він. — Зараз спробую…

Він підняв меч і почав розрізати найближчі до нас павутинки. І тут дівчина, видно, щось відчула, бо тут же повернулася і зникла в кущах. 

 — Мені здається, вона там не одна, — пробурмотіла Азура…

Продовження - завтра о 8.00! Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко - так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!