17. Марісе. Спільна перемога

— А тепер… Я підштовхну нас, посадка буде неприємною, покладаюсь на ваші здібності, щоб потім її помʼякшити! 

І Азура спрямувала на нас долоні, з яких вирвався сильний порив вітру, який ставав ще швидшим і зрештою нас підняло в повітря і понесло тунелем. Я заплющила очі від страху, очікуючи, що от вріжуся в камінь, і тут для мене все закінчиться. Не чула нічого, лише свист вітру у вухах, дихання забило в грудях, здавалося, я втрачаю свідомість…

 Та раптом вітер стих так же несподівано, як і почався, і я гепнулася на землю. Розплющивши очі, побачила інших, що обережно підводилися на ноги, потираючи забиті кінцівки. І тут пролунав гонг — наш час вийшов…

— Вітаю вас! — почули ми голос, який лунав ніби звідусіль. 

А потім ми побачили, як ніби з нізвідки під стелею зʼявилась красива вельветова подушечка, яка повільно опускалась до нас.

Коли вона опустилась, ми побачили на ній камінь зеленого кольору.

— Капітани, простягніть свої руки до каменю, торкніться його одночасно, це дуже важливо! — скомандував голос.

Ільтар і Рунар простягнули руки і торкнулися каменю.

Він засвітився яскраво жовтим світлом і роздвоївся на два шматки. 

— Ого, цікаво, — сказав Рунар. — Але якщо всі команди отримають по каменю, то що, з цього етапу ніхто не вилетить? — запитав він. 

— Далеко не всі команди додумуються пройти разом через швидкий тонель, — заперечив йому голос. — Але ви впорались, вітаю вас з проходженням першого випробування другого етапу. Ви отримали камінь землі. Тепер вам лишилось отримати ще чотири камені і ті команди, які першими зберуть всі чотири камені, зможуть зробити з них пʼятий камінь, який і допустить їх в міжакадемічний турнір. 

Ми побачили, як в одній зі стін зʼявились масивні двері. 

 — Тепер нам і далі доведеться діяти разом з командою Ільтара? — запитала я в Азури. 

— Ні, команду-суперника не можна повторювати, — почули ми знову той самий голос. — Тепер кожна з ваших команд має заходити з іншою командою. Але не факт, що у вас вийде провернути те ж саме, що і тут. 

 — Зрозуміло, — я зраділа. Ця команда і їхні дії мені не сподобалися, я завжди була за чесність, а спроби обхитрити суперників. щоб прийти першими, були не завжди чесними. 

— Хай щастить, — сказав голос, і ми всі пройшли на вихід.

Коли вже вийшли з приміщення, то Святозар і Яромир поглянули на нас.

— Сподіваюсь, ви розумієте, що змагання є змагання, — сказав Яромир, дивлячись на мене. — І тут не місце зайвій доброті, Марісе. Я б хотів, щоб ти пройшла далі, ти мене зацікавила, — він зазирнув мені в очі. 

— Буду старатися пройти далі, ми всі будемо старатися, — з його очей на мене ніби поглянула темрява, і я відчула, як по спині пробіг легкий холодок. 

Коли ми розійшлись Рунар усміхнувся до мене:

— Схоже, містер темрява теж запав на тебе, Марісе!

— Ти так думаєш? — я знизала плечима. — Мені здається, вони просто мають якісь свої наміри, щоб перемогтии в наступному етапі… Та Гестія он як усіх перехитрила… Вони  те ж саме провернуть і з іншими своїми супротивниками….

— Ну, нас врятувала ти, Марісе, — сказав Артур. — Якби не твоя ідея прорубати стіну з довгого тунелю в короткий, у нас би нічого не вийшло. Але думаю, завдання не будуть повторюватись і в нас дійсно не вийде провернути подібне вдруге.

Ми вже йшли по коридору, щоб спуститись до сходів, аж раптом, коли повернули за ріг, я побачила Натана.

Я чомусь одразу зупинила друзів і показала знак "Тс!" пальцем біля рота.

Він якось дивно озирнувся навсібіч, а потім підійшов до порожньої стіни. Постукав в неї і раптом в стіні зʼявились двері. 

Він знову ще раз озирнувся і, швидко відчинивши двері, зайшов у них, після того ці двері за ним зачинились і одразу зникли…