16. Марісе. Вихід з безвихідної ситуації

Я не зрозуміла, що мав на увазі Святозар. Що мала робити Гестія? Вона наче досі ніяк не проявляла свої сили. Казала, що має підсилювати інших, але ніби нічого такого не робила…

 — Може, хтось захоче добровільно залишитися тут, щоб інші йшли далі? — сказала я. — Я можу залишитися, якщо що. 

— Ну, можете залишитись добровільно, — сказав Святозар. — Тоді ви не постраждаєте, — він знизав плечима. — Гесті, роби щит. Потім припечатай їх магією Азури!

 — Що? Вона вкрала чужу магію? — обурилась Азура. — Тепер ясно, чому вона за всіх хапалася! Зараз я цю крадійку так провчу, що більше не посміє цього робити! 

— Гесті!

Азура атакувала Гестію сильним поривом повітря, але та витягнула долоні перед собою і відбила атаку щитом, точнісінько так, як це робив Рунар. 

 — Що нам тепер робити? — я повернулася до Рунара і Артура. — Вони перехитрили нас…

— Здавайтесь! — вигукнув Яромир і направив на нас свою магію темряви чорними стрілами.

Рунар встиг виставити щит, але я помітила, що йому це важко дається, він ніби втрачав сили. 

 — Вона як якийсь енергетичний вампір, — пробурмотів Рунар. 

 — Ми переживали, що близнюки можуть виявитися зовсім не тим, ким вони є, а на неї зовсім не звернули уваги,  — я відчувала паніку. бо розуміла, що в нас немає ніяких шансів перемогти цю четвірку. 

— Я не памʼятаю, щоб вона так вміла! — розгублено сказав Артур. — На дуелях вона такого не робила! — він кинувся до Гестії, але його зупинив Ільтар меч на меч.

Гестія тим часом змінила щит на потік повітря і відкинула Азуру до стіни. Це точно була магія Азури, і мені здалося, що подруга теж втрачає сили. 

Я подумала, що можу спробувати їх заморозити, як тоді Азуру, але якщо вони всі замруть, то що я робитиму сама, я не зможу знайти камінь… Тому це був також не вихід…

Раптом мій погляд зупинився на інструментах, розвішаних п стінах. Навчання в Академії привчило мене до того, що нічого випадкового тут бути не може. Ніхто б не став розвішувати ці  кайла по стінах просто так, для краси, значить, це було частиною завдання…

 — Почекайте! — гукнула я. —  Досить битися, послухайте мене! 

Коли їхні голови повернулись до мене, я швидко вказала на інструменти:

 — Між цими тунелями лише невелика стіна, ми можемо пробити в ній отвір і потрапити у  коротший тунель, для цього зовсім не потрібно відчиняти двері і кимось жертвувати…

— Часу лишилось мало! — не погодився Святозар. — Ми не встигнемо пробити стіну.

— Але стіни мʼякі… — сказав Рунар. — дивись, який слід лишився від меча Артура!

 — Кожен може використати свою силу, і разом дуже швидко пробити хоча б невеликий отвір, через який ми зможемо пробратися, — сказала я. 

— Якщо ви зробите хоч маленький отвір і тріщини, я зможу винести ту стіну, — сказала Азура. 

— Хіба це не краще, ніж битися? — Рунар поглянув на Святозара.

 — Добре, давайте спробуємо, — сказав той не дуже задоволено, але, певно, розуміючи, що бійка може забрати більше часу, ніж спільні  зусилля для того, щоб потрапити в тунель. 

Хлопці відразу схопили кайла та інші інструменти і заходилися пробивати отвір в стіні. 

— Залишилось пʼять хвилин, ми не встигнемо!... Тим тунелем ще треба йти! — сказала Гестія. 

Отвір у стіні все ще був недостатньо великим, щоб у нього могла пройти людина. І тоді Азура спрямувала в той бік струмінь повітря, стіна зазміїлася тріщинами, і ми всі радісно закричали, побачивши. що отвір став удвічі більшим. 

Ми швидко увійшли в короткий тунель, хоч і розуміли, що не встигаємо. Адже голос повідомляв, що дорога коротким тунелем займає десять хвилин, а у нас залишалося вдвічі менше часу…