12. Марісе. "Ти прийшла"

Розповідь Рунара змусила мене замислитися.  

 — А чому ж вони тоді не заступилися за Ільтара, якщо вони такі небезпечні? —  запитала я. 

— Може, вони взяли Ільтара і Гестію просто для числа? Бо ж в команді має бути четверо, це обовʼязкова умова, — сказала Азура.

 — Тобто, у них якісь свої інтереси? Вони хочуть прикинутися слабкими, пройти за нашою допомогою цей етап, а тоді нас позбутися?

— Треба бути обережними, — кивнув Артур. — І уважними. Розуміти, що все одно ми суперники.

 — Може, краще з ними не зв’язуватися? — буркнула Азура. 

— Але інших учасників ми взагалі не знаємо, — зітхнув Рунар. — А все одно доведеться заходити з кимось. Проти Ліналі виходити я хіба що не хочу. 

 — Так, змагатися з друзями я теж не хочу, — кивнула я. — То хай будуть вже ці. Зрештою будь-хто в Академії має якусь силу, інакше б він сюди не потрапив…

— Судячи з того, що Азура принаймні перемогла одного з них, у нас буде шанс, навіть якщо ті близнюки дуже сильні, — сказав Артур. 

 — Ми теж сильні, — сказав Рунар. — Так що не будемо панікувати заздалегідь. Побачимо, що там за завдання взагалі буде, може їхні здібності там взагалі не підійдуть…

— Так, все може бути. А у нас є хороша командна робота, цього не досягти, якщо просто поспіхом зібрати групу, — кивнула Азура.

***

Коли гуртожиток затих, готуючись до сну, я сказала Азурі:

 — Піду розпитаю в Каена, можливо, він щось підкаже щодо цього завдання, на шо саме нам варто звернути увагу…

— Тільки розпитаєш? — вона хитро усміхнулась. — Вночі? Сама? 

 — Так, — я відчула, що червонію.  — Ну, ми просто так давно не розмовляли сам на сам…

— І ще не ночували разом в одній спальні, — Азура підморгнула мені. — Ох, у когось сьогодні буде особлива ніч… 

 — Перестань, —  я легенько штовхнула її. — Не буду я в нього ночувати! Ну, принаймні, поки ми не повідомимо всім про наші стосунки. 

— Зрозуміло, — вона усміхнулась. — Ну добре, йди вже, а то він тебе, певно, зачекався… Ми з Рунаром хоч і всім типу повідомили, але я не горю бажанням робити це в академії… Хоча, якби у Рунара або у мене були свої апартаменти, як у Каена… 

 — На все свій час, — сказала я. — Добре, я побігла!

Відчинила двері, визирнула в коридор, переконалася, що там нікого немає, і швидко попрямувала до кімнати Каена. Опинившись перед його дверима, легенько постукала. За мить двері відчинилися, і я побачила його. 

— Ти прийшла, — він одразу обійняв мене, притягуючи до себе і прикриваючи за нами двері. — Я скучив…

— Я теж дуже скучила, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце забилося швидше в грудях. — Бачити тебе на парах і не маючи можливості підійти, обійняти — це дуже сумно…

— Я б сказав, важко, а не просто сумно, але зараз ти тут, — Каен подався вперед і торкнувся своїми губами моїх, прикриваючи очі. — Марісе… 

Я відповіла на поцілунок, поряд із ним, забуваючи про все на світі, лише його очі, губи, руки… наші серця, що билися в унісон — це було по-справжньому важливо, а все інше — несуттєве. 

Одна з його долоней опустилась нижче, в той час як інша навпаки попрямувала вгору. 

Він все так само не розривав поцілунку і в якусь мить зробив крок в сторону ліжка, але майже одразу відсторонився від мене і зазирнув мені в очі.

Був такий схвильований, але в його погляді я побачила питання, яке він одразу і озвучив, прошепотівши його прямо мені в губи між поцілунками:

— Впевнена?

 — Так, — не вагаючись, відповіла я. 

Він усміхнувся і знову поцілував мене, вкладаючи на ліжко.

Мені було трохи страшно, але, коли я відчувала, який він ніжний і люблячий, мій страх зник, мені було так добре поряд з ним, я б хотіла, щоб ця мить ніколи не закінчувалась…

— Я кохаю тебе, Марісе, — прошепотів Каен, знову торкаючись губами моїх губ. — Кохаю… 

 — І я тебе кохаю, — відповіла я,відчуваючи, що все моє тіло тремтить від бажання, щоб це нарешті сталося...