— Значить, твій дар прогресує? — запитала Азура. — Але це звучить небезпечно… Що як ти б сказала "помри".... Наприклад? Як думаєш, що б сталось?
Над цим я навіть не задумувалась…
— Може, для цього ще треба певний емоційний стан, — припустила я. — Бо ж у звичайному житті я багато чого кажу, і нічого не збувається. А тут я дуже сильно захотіла, щоб ти зупинилася і не вбивала того дурня. і ти зупинилась…
— По факту, в тебе, Марісе, такий само сильний дар, як і в Азури, — зауважив Артур.
— Але так само мало контрольований, — відповіла я. — Сподіваюся, з часом трохи розгребуся з цим усім…
Раптом ми почули чиїсь кроки. Відразу насторожились, готові дременути геть, якщо це будуть чергові по гуртожитку чи викладачі. Але з-за дерев вийшла Гестія.
— Привіт… Я відвела Ільтара в лікарню, з ним все в порядку, сказали просто вивих. І вже його підлатали. Ми що подумали… Що як нам піти в ті двері, в які треба заходити по дві команди, разом? Краще вже це будуть не повні незнайомці, що думаєте?
Ми перезирнулись.
— Ну, в цьому, можливо, є сенс, — сказав Рунар замислено. — Марісе, Азуро, Артуре, що думаєте?
— Я не проти, — сказала я. — А Ільтар не буде заперечувати?
— Це він і запропонував, сказав, що якщо там треба буде працювати в команді, ви будете сильною допомогою, а якщо ми будемо битися, він візьме реванш. В будь-якому разі, ми з ним в виграші. Та і вам хіба не краще знати, з ким бути? Тим паче, Азура перемогла Ільтара, нашого лідера, тож ви не маєте остерігатись нас.
Азура і Рунар перезирнулись і поглянули на мене.
— Що думаєш, Марісе? — запитала Азура.
— Ну, можна спробувати… — сказала я. — Принаймні, це в інтересах нас усіх…
—Тоді зустрінемось після занять і підемо на пошуки кімнати?
— Добре, — кивнула Азура. — Домовились.
— Тоді я покличу інших членів нашої команди, чекатимемо після пар біля стійки з розкладом, — сказала вона і пішла геть.
— Нам теж треба повертатись, — сказала Азура. — І бажано тихо, щоб нас не засікли.
— Так, ходімо, бо ми завтра не прокинемось на пари, — я кивнула.
Хлопці провели нас до нашого гуртожитку, а потім пішли до себе.
Ми тихо проскочили порожніми коридорами, пощастило, що ні на кого не натрапили, бо зазвичай вчителі патрулювали коридори.
Коли зайшли в кімнату, я видихнула з полегшенням. Втома навалилась на мене і я дуже швидко заснула…
***
Пари пройшли доволі швидко, якось викладачі не дуже навантажували нас на початку семестру, але нам це було тільки на руку.
Я подумала, що сьогодні маю прийти до Каена, бо він мене запросив. Коли згадала про це, то мої щоки почервоніли.
— Марісе, про що ти думаєш? — запитала Азура. — Якась ти ніби в хмарах літаєш. А у нас зараз буде випробування.
— Вибач, я щось замислилась… — швидко відповіла я. — Сподіваюся, ми пройдемо це випробування. Було б досадно вилетіти прямо на першому завданні…
— Ми не вилетимо, — рішуче сказав Рунар. — Я обовʼязково продумаю найкращу стратегію, щоб ми перемогли.
— Ми в тобі не сумніваємось, — Азура усміхнулася йому.
— Ну, я думаю, ми не програємо тій команді. Якщо Азура винесла їхнього голову, то все має бути відносно просто.
Ми пішли на місце зустрічі і побачили команду Ільтара. Окрім дівчини, яка представилась Гестією, там було ще два хлопці, яких ми тоді бачили перед теплицею.
І Артур, схоже, одразу їх впізнав:
— У них в команді і Яромир і Святозар? Це ж двоє зіркових новачків з факультету бойових магів! У них дуже рідкісні типи магії, магія світла і магія темряви.
— Хм, а які в них здібності, світяться в темряві? — поцікавилась Азура.
— Було б добре, але ні, магія світла дозволяє бути Святозару дуже швидким, осліпляти ворогів, а ще він вміє викликати світловий меч. Магія темряви більш загадкова… — пояснив Рунар. — Коли вони діють в парі, Яромир майже завжди стоїть і чекає, поки Святозар з усім розбереться. Тож на нього інформації менше. Але були чутки що він в своїй школі переміг одразу всіх своїх однокласників, окрім брата, прямо перед випуском… Ті зробили йому засаду, думаючи, що він без брата нічого не може, а він їм влаштував щось жахливе… Я думаю, спрвжній лідер тієї команди зовсім не Ільтар. А саме хтось з цих двох….