10. Марісе. "Я просто подумала "Замри!"

Вона з-під лоба поглянула на нього:

 — А якщо й так, то що? Підеш мене закладеш перед ректором? 

— Чому одразу закладу? — він насупився. — Не закладу. 

 — Ну так, я стихійниця, — вона зітхнула. — Стільки мороки з тим даром, краще я б народилася перевертнем…

— Але ж це круто… Стихійники — найсильніші маги. Маги повітря переможуть землю і будуть на рівні з магією води, єдине, кого вони не можуть перемогти, це маги вогню. 

 — Можливо, я не дуже в усе це вникала, — Азура знизала плечима. — Ми ж лише на першому курсі, поки що нас навчають основам магії.  А вдома мені не розповідали про мій дар. Зараз я розумію, що батьки просто оберігали мене… Але все одно я образилась на них, що дізналася про свої особливості від сторонніх людей…

— Ну, може вони не знали теж? — замислився Артур. — Стихійники рідко народжуються в змішаних шлюбах. Тим паче, якщо твій батько перевертень. Його гени зазвичай би домінували. А у тебе давно проявилась сила? 

 — Ні, лише кілька місяців тому, після того, як я вступила до академії. До того в мене взагалі ніякий дар не проявлявся. я боялася, що виявлюся взагалі без дару…

— Ну, тебе б не запросили до академії, якби в тебе не було дару, — зауважив Артур. — В цю академію не може зайти людина без дару. Всі три академії Трисвіту побудовані за таким принципом.

— Я думала, що я перевертень, у перевертнів часом дар проявляється пізніше, але при вступі мене направили на факультет менталістів. Може, вони й знали про мій дар… Я тільки зараз подумала, що можу бути свого роду піддослідним кроликом, що за мною спостерігають, і тому мене не відчислили…

— До речі, це теж можливо, — Артур насупився. — Але це якось неправильно. Ти ж не давала згоди на таке спостереження. 

 — Не давала… Але я думала, що ніхто про це не знає, і от прямо зараз зрозуміла, що скоріше за все, керівництву академії чудово все відомо. Може, й мої батьки в курсі, що викладачі це знають. Тому батьки й не забрали мене…Певно, всі дивляться на мене, як на якогось монстра… — на очах Азури раптом з’явилися сльози. 

 — Не плач, — я взяла її за руку. — Може, навпаки, на тебе дивляться як на якогось супермага. А що ти не завжди тримаєш під контролем свою силу, то ти ж лише навчаєшся. Все прийде з часом, і ти будеш дуже крутою, всі студенти будуть тобі заздрити!

— Якщо твої батьки тебе сюди відправили, то, думаю, вони довіряють керівництву, — припустив Рунар. — Твої батьки дуже хороші, я не вірю, що вони могли б відправити тебе сюди, якби не були впевнені, що це найкращий варіант. 

 — Хочеться сподіватися, що я для них не експеримент, а дійсно дитина, яку вони люблять, — сказала Азура тихо. 

 — Авжеж люблять, я ж бачила, як вони турбувалися про тебе, — сказала я. — Ніхто ж не міг наперед знати, з яким даром ти народишся, це завжди лотерея…

— Коли ми були у тебе, твій батько розповідав мені, як він зустрів твою маму, — сказав Рунар замислено. — І я впевнений, що він кохає її. І тебе любить, як і твоя мама.

 — Мені дуже пощастило, що я зустріла тебе, — сказала Азура, дивлячись йому в очі. — Дякую, що й цього разу врятував мене…

— Ну, цього разу це не я, це Марісе… Вона тебе заморозила, чи щось таке, — буркнув Рунар. — Мене ти не послухала.

 — Марісе? Справді? — Азура повернулась до мене. — Ти написала передбачення, що я заморожусь?

 — У мене не було часу писати, та й не було на чому, — я розвела руками. — Просто подумала “Замри” — і ти завмерла!