7. Марісе. Перше завдання

Коли ми  прийшли нарешті до аудиторії, де реєстрували учасників, там уже нікого не було, окрім нашої кураторки Меліси , яка, поглянувши на нас, сказала:

 — Треба бути пунктуальнішими, я вже збиралася йти. 

 — Вибачте, — присоромлено сказала я. — Трохи не розрахували час…

Азура вже хотіла щось додати, але Рунар легенько смикнув її за руку, і вона замовкла. Ще не вистачало нам бути дискваліфікованими через сварку з Рагнаром і його компанією. Вони, мабуть, спеціально хотіли нас затримати. 

Мені було дуже цікаво, яке перше завдання ми отримаємо. Пані Меліса вказала на якісь папірці, розкладені на столі, і пояснила:

 — Ну, хто у вас капітан, хай обирає завдання.

Рунар підійшов до столу і навмання взяв один із папірців. Перевернув його і прочитав: 

«Вам треба зібрати чотири камені стихій. Камені знаходяться в потаємних місцях академії. Але щоб відкрити двері до того чи іншого каменю, навіть якщо ви знайдете місце, вам треба дві команди, подальші інструкції будуть на місці. Підказки про місця будуть у викладачів з відповідними стихіями»

Коли ми вже вийшли з аудиторії, Рунар сказав:

 — Я так зрозуміла, нам треба ще одна команда, щоб спільно виконувати це завдання. Може попросити Ліама з Ліналі і їхніми товаришами?

— А якщо доведеться битися за той камінь, він же буде один на дві команди, як я зрозуміла,  —  з сумнівом сказала Азура. — Може, не варто брати друзів….

 — Якщо каменів чотири, то треба буде битися з чотирма командами, — промовив Артур.  — Завдання не з легких…

 — Так, зареєструвалися, тепер я маю йти, мені ще з тим придурком битися, — сказала Азура. 

— Ми не пустимо тебе саму, — похитав головою Рунар. — Підемо всі разом. Але ж то опівночі? 

 — Так, — вона кивнула. — На узліссі. Ну, зараз, ще, мабуть, повернемося в гуртожиток…

***

Коли ми з Азурою увійшли до нашої кімнати, я сказала:

— Може, мені зробити передбачення щодо того турніру? Щоб зрозуміти, які команди обрати?

— Можна спробувати, — погодилась Азура. — Тут би хоч зрозуміти, чи ми матимемо співпрацювати, чи змагатися… Бо від цього залежить, яку команду покликати.

 — Якби ж вони краще роз’яснили, а то “подальші інструкції на місці”... Спробуй здогадайся, що то за інструкції… О, може в Каена запитати? Він сказав, що завтра я можу прийти до нього, — здається. я почервоніла при цих словах. 

— Це спеціально зробили… Щоб було важче, — Азура зітхнула. — Все ж, певно, краще не брати друзів. Бо якщо скажуть змагатись між собою, буде не дуже приємно.

 — Так, краще не брати ні друзів, ні ворогів, а когось незнайомого…

Час наближався до півночі, і нам вже треба було виходити. 

Ми визирнули в коридор, побачили, що там порожньо, і тихенько прокралися до виходу. Хлопці вже чекали нас надворі. 

— Азуро, може, все ж краще я з ним битимусь? — Рунар поглянув на Азуру. 

 — Ні, він зневажливо говорив про мене, тож я маю йому довести, що сильніша за нього! — вперлася  вона. 

— Але тобі треба бути обережною… Ну, з тією силою. Щоб вона не вийшла з-під контролю, це важливіше за все, памʼятаєш? 

— З-під контролю? — поцікавився Артур. — Це як?

 — Щоб вона їх не повбивала, — поспішила пояснити я, не бажаючи, щоб Артур дізнався про таємницю Азури. Хоч він і наш друг, але може проговоритися комусь… Чим менше людей про це знають, тим краще…

— В сенсі? — він скосився на Азуру. — А ти що, можеш прямо повбивати?

 — Так, — сказала вона.  — Запросто! А ти що, не віриш?

— Та ні, вірю, — він похитав головою. — Страшні ви, жінки. Ну хоча Марісе не така, — Артур усміхнувся мені. 

 — Ти впевнений? — я засміялась у відповідь. — Це ще мене ніхто не розлютив…

— Ти як янгол, ти точно не можеш нікому нашкодити, — усміхнувся він. 

 — У неї, між іншим, є хлопець, — нагадав йому Рунар. — Так що не захоплюйся. Ходімте вже, он  великий годинник на башті академії б’є дванадцяту…