5. Марісе. Запрошення на побачення

Коли ті двоє вийшли на середину аудиторії і стали одне проти одного, Каен сказав:

— Можете використовувати будь-які ваші здібності. Перемагає той, хто виштовхне суперника з арени. Або ж якщо хтось з вас здасться, перемога зарахується  іншому. 

Азура підняла догори руки, і струменем повітря спробувапа виштовхнути Ліама з арени. Але в якусь мить просто завмерла. Я зі здивуванням побачила, що вона повільно, ніби долаючи якусь перешкоду, задкувала до краю арени. А Ліам здається, нічого не робив, просто стояв на місці і спостерігав за нею. 

— Це його здібність, — прошепотіла мені Кетті, наша одногрупниця. — Я її вживу вже бачила, страшна штука. Уяви, він може будь-кого отак контролювати… Моторошно. Він зараз змусить її вийти за межі арени і вона програє.

Мені не хотілося, щоб Азура програла. Я подумки уявила, що подруга ніби звільняється від невидимих пут, і тут сталося диво — вона зупинилася, ніби прокинувшись, і здивовано поглянула на Ліама. А потім застосувала свою силу, і він одразу під натиском сильного вітру втратив рівновагу, оступився і опинився за межами арени. 

— Азура перемогла, — прокоментував Каен. — Азуро, з твоїми здібностями можливо тобі є сенс перевестись на інший факультет? — раптом запитав він. — Не хотіла обговорити це з батьками? Бойова магія це твоє. 

— Я б хотіла залишитись тут, — відповіла Азура. 

— Але тут тобі буде важче розвивати ці здібності. Можливо, треба домовитись щоб ти принаймні відвідувала деякі додаткові заняття з бойовими магами.  

 — Я б із задоволенням це робила, — вона усміхнулась, — Дякую. 

— Тоді я поговорю з деканом факультету бойових магів і ми подумаємо, як оформити тобі індивідуальний план занять, щоб ти відвідувала і частину тих. Добре, наступна пара… Є бажаючі?...

***

Після пар ми мали йти командою отримувати завдання на перший етап турніру. Але перед цим мені хотілося сказати хоч кілька слів Каену. Тому я зачекала, поки всі вийдуть з аудиторії і підійшла до нього. 

 — Привіт, як справи? — запитала, хоча мені хотілося обійняти його, але в аудиторії точно не варто було цього робити. 

— Привіт, — він усміхнувся і легенько, всього на мить, торкнувся своєю рукою моєї. — Все нормально. Скучив за тобою. Може, прийдеш до мене якось? Ну, нічого такого, просто в кімнату, бо в інших місцях нас побачать.

 — Залюбки, коли? — тихо спитала я. 

— Може, прямо сьогодні? — він зазирнув мені в очі. — Ви ж гуляєте вночі по академії і так… 

Я зітхнула, згадавши про бій, в якому мала брати участь Азура. Я повинна була бути поруч і допомогти їй у разі чого, як допомогла сьогодні на занятті. Ми ж друзі, а друзі мають підтримувати одне одного…

— Давай завтра, — сказала, дивлячись у його очі. — Сьогодні маю одну важливу справу…

— Сподіваюсь, нічого небезпечного? — запитав він серйозно. 

 — Так, нічого, просто Азурі потрібно допомогти де в чому, — я намагалася виглядати природньо, щоб не почервоніти, не потрібно було, щоб Каен щось запідозрив…

— Добре, але все одно будь обережна. Тоді зустрінемось завтра ввечері, буду чекати… 

***

Азура, Рунар і Артур вже чекали в коридорі. 

 — Ми тут подумали, що нашим командиром варто обрати Рунара, — я глянула на Артура. — Ти не заперечуєш?

— Це ж ваша команда, — він знизав плечима. — Тож ви маєте робити так, як вирішите. 

Мені все ж здалося, що він трохи невдоволений, але постарався не показати цього. І ми вирішили реєструватися та отримувати завдання, ще не знаючи, що чекає на нас попереду…