4. Марісе. Виклик на двобій

— Перестаньте, — сказала я їм. — Артуре, відпусти його…

— Чому? Він був грубим! — Артур підтис губи. — І заслужив на покарання! Ти не просто красива, ти хороша людина і тому мені подобаєшся!

— Він просто тобі заздрить, — сказала я. 

— Я? Заздрю? — хмикнув той хлопець. — Ти  взагалі знаєш, хто я? Мене звуть Ільтар, і я з сильного роду бойових магів! Не слабшого за рід Артура! 

 — Мабуть, у вашому роду не всі відрізняються розумом, — пирхнула Азура. — Інакше б ти знав, що багато базікати  — це сором для бойового мага! 

— Каже якась менталістка, — хмикнув він знову. —Ви взагалі всі слабкі!

 — Ах, ти хочеш перевірити, хто з нас сильніший? — очі Азури загорілися. — Тоді я викликаю тебе на двобій! 

— Я не проти, але не думай, що якщо ти дівчина, я тебе пожалію! — тут же сказав він. 

 — Рунаре, розборони їх, — я поглянула на нього. — Бо нам ще в перший день навчання проблем бракувало… Якщо хтось із викладачів дізнається, що вони надумали битися, їх обох виключать, адже змагатись можна тільки в рамках турніру…

— Якщо він збирається нападати на Азуру, я перший його прихлопну! — Рунар насупився. — Тож спочатку буде двобій зі мною! — здається, він теж завівся не на жарт, коли справа торкнулась Азури.

— Зграйка невдах, — хмикнув Ільтар. — То що, Азуро, двобій в силі? Чи послухаєшся друзів?

 — Авжеж, у силі, — Азура усміхнулася. — Але треба битися не біля Академії, щоб викладачі нас не засікли. Може, в лісі?

— Можна і в лісі, — він кивнув. — Опівночі. Вже коли всі подадуть заявки і буде відбій. Чи ти не можеш вибратись після відбою, дівчинко?

 — Можу, — кивнула Азура. — Тоді зустрічаємося опівночі на узліссі. Ти ще попросиш вибачення у мене та моїх друзів за те, що зневажливо говорив про нас! 

— До зустрічі, — він задоволено усміхнувся. — Але ти сто відсотків програєш і я ні слова не скажу!

В цю мить ми побачили, як з теплиці визирнула пані Меліса:

— Пара зараз почнеться! — гукнула вона до силовиків. — Ви заходите? 

Ті нехотя почовгали в теплицю, а ми залишились самі. 

 — Дарма ти завелася з тим придурком, — сказала я Азурі. — Він не вартий, щоб ти ризикувала своїм правом навчатися в Академії…

— Ні, він у мене отримає на горіхи, — рішуче сказала Азура. — Хай побачить, що не тільки силовики сильні!

Я знала, що подруга була дуже впертою, і якщо прийняла якесь рішення, то переконати її не робити цього нікому не вдасться. Тож лише зітхнула:

 — Ходімо вже на останню пару…

— Так, ходімо, — погодився Рунар, беручи Азуру за руку.

Коли ми вже відійшли, він сказав до неї:

— Азуро, серйозно, давай я з ним піду битися… Не хочу, щоб ти йшла. 

— Тоді він подумає, що я злякалась, — вперлася Азура. — Ти можеш бути секундантом, але битимусь я! 

Я тільки зітхнула. Все ж, це дійсно не мало сенсу, Азура вже все вирішила…

Ми зайшли до основної будівлі універу і пішли до потрібної аудиторії. Остання пара мала бути з Каеном. Я дуже скучила за ним останнім часом, тож хотіла хоча б на парі ще побачити. 

Коли зайшли до аудиторії, Каен вже був на місці. Це була велика зала з сидіннями навколо круглої сцени чи чогось такого… Хоча, скоріше це був просто пʼєдистал, але достатньо великий, десь сто пʼятдесят квадратних метрів навскидку.

— Добрий день, проходьте, сідайте по колу. В цьому семестрі ми будемо тренуватись в цій залі дуельним битвам. А ще в інші дні будемо ходити на групові тренування. Це буде для вас дуже корисний досвід. Давайте почнемо одразу з бою. Є бажаючі для першого двобою? — Каен обвів нас поглядом.

— Я хочу! — Азура підвелась зі стільця і пройшла на арену. 

— Можу вийти проти Азури, — викликався  Ліам. 

Я замислилась: я не знала, яка сила у Ільтара, але він теж пройшов в наступне коло турніру, тож треба було уважно спостерігати за ним…