84. Попереду - нові пригоди

— Азуро, Марісе, назад! — скомандував нам Рунар і одразу наклав на всіх трьох, крім себе, щит. 

Він став у бойову позицію, а коли двері відчинились і ми побачили трьох здорових чоловіків без футболок.

Рунар вже готовий був нападати, як і Азура, але один з них вигукнув:

— Відпустіть нашого Альфу!

— Хлопці, спокійно, це моя істинна пара і її друзі, — Каен вийшов вперед, йому стало набагато краще буквально на моїх очах. — Як ви пройшли сюди?

— Це сусіди підсобили, — відповів один з Каенових людей. — Її батьки, — він кивнув на Азуру, — вони нас попередили.  

— Але ж вони казали, що не будуть нічого такого робити, — сказала Азура, ледь насупившись. 

— Може, вони не хотіли розповідати нам все на випадок, що ми не впораємось, — припустив Рунар. — Щоб ми не видали план.

 — На щастя, все вийшло, — з полегшенням сказала я.  — Нам треба вибиратися звідси…

— Ми вас виведемо, — сказав той самий перевертень, що говорив до цього. — Ви — істинна нашого Альфи, значить, наша господиня! Мене звуть Норден, господине!

Я ледь почервоніла, не звикла, щоб до мене так зверталися.

— Нордене, Ковене, виходимо, а на мою Марісе не заглядайтесь, вона тільки моя…

***

"Зачистка замку", як висловився Каен, тривала ще деякий час. Але не дуже довго. Ми чекали біля замку, поки люди Каена не перевірять все, щоб жодного ворожого вовка не лишилось всередині. 

Це зайняло не дуже багато часу і врешті-решт нас пустили назад. В цей же час до замку прийшли і батьки Азури, ми зустрілись перед головним входом. 

— Гарно ви мене виручили, сусіди, — Каен потис руку Азарові. 

 — Маємо допомагати одне одному, — той усміхнувся.  — Добре мати гарних сусідів. І друзів теж, — з цими словами він поглянув на нас трьох. 

 — Треба б ще якось вирішити питання з інквізицією, — сказала Алізе. — Щоб вони не переслідували нашу доньку. 

— Якщо вони робили це таємно, а не за прямим запитом, значить, це було несанкціоноване переслідування. Якби верхівка дала добро, вони б забрали Азуру прямо з академії, не переховуючись, — зауважив Каен, ми вже встигли розповісти йому все, що трапилось, поки його не було. І з Азурою, і з Рунаром, бо ж він також допомагав нам тоді щодо Азури.  — А судячи з вашої розповіді, вони робили це не напряму, правильно?

— Так, — кивнув Рунар. — Вони хотіли викрасти її таємно. Може збиралися скористатися її силою у своїх цілях, не знаю точно..

— Якщо Азура вже вміє контролювати свою силу, все буде добре. Хоча, про всяк випадок можна підібрати для неї блокатори сили, — запропонував Каен. — Якщо інквізиція таки захоче її перевірити рано чи пізно, можна буде заблокувати її силу на деякий час, щоб обійти перевірки. Тоді навіть примусові спроби активувати сили не будуть успішними. 

 — Що ж, це гарний вихід, дякую, — усміхнулась Алізе. 

 — Я й сама вже навчилася її контролювати, — трохи насупилася Азура.  — Не хвилюйтесь за це…

***

Коли ми повернулися до Академії, першими, хто нам зустрівся на шляху, були Артур і Ліналі. Вони про щось розмовляли. 

 — Привіт, — сказала я, звертаючись до Артура. — Тобі не дуже перепало на горіхи за допомогу нам?

— Ну, мив усі сходинки вашого гуртожитку, — він засміявся. — Але це було навіть весело. Купа дівчат з твого факультету загравали до мене!

Я побачила, що Ліналі, почувши його слова, насупилась. Мені здалося, що Артур їй небайдужий, але вона була занадто горда, щоб якось дати йому знати про це. 

— Тільки про дівчат і думаєш, — тільки й пробурмотіла, легенько вдаривши його ліктем в бік. — А у нас продовження турніру на носі… І цього разу ми будемо суперниками!

 — Тобі я готовий здатися без бою! — усміхнувся Артур, дивлячись на неї. 

— Гей, хто там кому вже здається? Марісе, Ліналі, Артуре, привіт! — до нас підійшли Рунар з Азурою. — Ми точно не будемо здаватися!...

***

Наша команда дійсно перемогла, хоч це було й нелегко — супротивники були сильними. Але всі врешті-решт визнали, що ми настільки здружилися і доповнювали одне одного своїми силами, що перемогти нас було надто складно…

***

— Я так хвилююся, — сказала я, дивлячись на Каена. Наближалися літні канікули, і зараз ми збиралися їхати до моїх батьків, я хотіла познайомити їх з моїм нареченим. 

— Думаю, не більше, ніж я, — він усміхнувся. — Раптом я їм не сподобаюсь? І що робити з інформацією про магію? Ми так і не будемо їм говорити? Вони подумають, що я, як викладач, спокусив студентку… 

 — Я їх добре знаю, вони не повірять в жодну магію, — я похитала головою. — Краще не посвячувати їх у цю сферу нашого життя. Хай так і думають, що ти мій викладач. 

— Краще б я ще раз був на межі смерті, ніж усі ці зустрічі, — пробурмотів Каен, цілуючи мене в шию, туди, де була мітка. 

 — Думаю, багато інших чоловіків з тобою солідарні, — я усміхнулася. — Хоча он Рунара дуже гарно прийняли родичі Азури…Тепер він більше з ними спілкується, ніж із власними батьками…