82. В підземеллі

— Спробуємо пробратись до професора, не показавшись нікому на очі. Я накладу ті самі чари, які ми використовували в школі, щоб ходити коридорами після відбою, — сказав Рунар і почав накладати на нас чари. — Памʼятайте правила, не стикайтесь ні з чим, тоді нас, дай бог, не помітять. 

— Цього недостатньо, — сказала Азура, похитавши головою. — Перевертні дуже добре відчувають запахи людей. Чорт, ми не подумали про це…

 — А якщо чимось замаскувати запах?  — припустила я.

— Є спеціальні нейтралізатори. У батьків навіть могли бути… Але я про це не подумала, — зізналась Азура. 

 — Вертатись не хочеться, ми вб’ємо купу часу і стане зовсім темно, — зітхнула я. 

— Можна спробувати використати силу Марісе. Дати нам якусь удачу, чи щось таке, щоб нас не помітили аж до моменту, як ми знайдемо професора. 

 — Добре, — я дістала зі свого наплічника блокнот і ручку і написала на чистому аркуші: “Ми заходимо у замок непоміченими і знаходимо Каена”. Простягнула блокнот Рунару: — Так буде добре? Чи ще щось додати? 

— Думаю, добре, — кивнув Рунар. — Бо все ж, чим більше умов ти додаєш, тим це небезпечніше. Тому найпростіші програмування мають спрацьовувати найкраще, ну, я так думаю. 

— Ходімо, не будемо гаяти часу, — тут же додала Азура.

— Так, я накладу на вас те, що можна накласти, а далі покладатимемось на програмування, — сказав Рунар і наклав на нас декілька заклинань. 

Коли він закінчив, ми пройшли на територію замку. Тут було підозріло тихо.

Ми знову тримались разом, памʼятали, що важливо не зіштовхнутись з кимось, щоб все пройшло гладко. Вже коли майже підійшли до входу в замок, з нього раптом вибігло троє підкачаних чоловіків:

— І якого біса нас відправили на кордон так раптово? Що ще за фокуси? 

— Сусідня зграя влаштувала якісь навчання прямо на межі між нашими територіями, зараз всіх вільних вовкулак відправлять туди, — відповів йому другий. — Ми тільки-тільки захопили замок, ми не можемо дозволити сусідам позіхати на нового володаря землі!

Ці троє раптом перекинулись на вовків і побігли геть до лісу. Майже одразу за ними вибігло ще троє. 

— Нам краще увійти через інший вхід, напевно тут має бути чорний хід, — припустила Азура. — У нас в замку є, а цей замок схожий на наш за будовою. 

— Давайте обійдемо навколо замку, може побачимо інший вхід, — запропонувала я. 

Ми так і зробили. Замок був доволі великий і це зайняло часу. Плюс з заднього ходу також вискочили пара перевертнів ще до того, як ми підійшли. 

— Схоже, батьки наказали нашій зграї побісити місцевих вовків на кордоні, — сказала Азура, коли ми вже йшли до входу. — Вони відволікли багато кого. 

 — Вони кажуть, що тільки-но захопили замок, може, Каен десь ув’язнений? — припустила я. — Азуро, у вас де полонених тримають?

— Скоріш за все, він в темниці, вона в підземеллі, — сказала Азура, коли ми вже підійшли до чорного ходу.

Рунар обережно відчинив двері:

— Давайте швидше і відтепер тихо! 

Ми пройшли всередину, тут було трохи темно, але все ж рідкі смолоскипи освічували коридор. Азура йшла попереду, ми рухались за нею.

В якусь мить я ніби відчула присутність Каена, ніби знала, що він десь зовсім поруч. Я прискорила крок. 

Коли ми спустились достатньо низько, перед нами постали масивні замкнені двері. 

— Тут замкнено… — сказав Рунар, смикнувши ручку. — Авжеж, можна відчинити тим закляттям, яким я тоді брата переміг. Але це буде шумно, сюди одразу прийдуть. Та кращих ідей у мене нема, а у вас? Ви впевнені, що професор саме там? 

 — Я відчуваю, що він десь тут, — сказала не дуже впевнено. — Але, мабуть, на темницю накладено якийсь захист, бо відчуття дуже слабкі, і я не можу зрозуміти, де саме його шукати…

— Що ж, тоді пан або пропав… — Рунар почав накопичувати енергію в долонях. — Відійдіть, дівчата, зараз буде вибух!....

Продовження - в середу о 17.00! Якщо ця історія подобається вам, поставте, будь ласка, їй сердечко! Додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити її і дочитати до кінця!