74. Все через мене...

Рагнар зі злістю поглянув спочатку на батьків, а потім на брата. Зараз я навіть трохи розуміла його… Чомусь ніби сама відчула цей його розпач. Батьки Рунара цінували в синах тільки одне — магічну силу, а не їх самих, їхню суть, їхню відданість чи особисті риси, і це було сумно. 

— Я ніколи не буду в роді, який займається тим, що влаштовує чистки таким, як моя кохана, — сказав він впевнено. — Я вже думав про це, я вийду з роду, не хочу бути частиною цього всього, хоч і чистокровний. Маги є маги, хоч чистокровні, хоч ні. 

— Що? Ти просто гарячкуєш, подумай краще, — озвалася його мати. — У тебе велике майбутнє, а ти відмовляєшся від усього через якусь дівчину? 

— Мені не потрібне майбутнє, в якому я нищу ні в чому не винних людей, магів, це не моє, мамо. Моя сила дана мені, щоб захищати, а не руйнувати, — він похитав головою. 

— Ми не відпустимо цю істоту! — тут же сказав батько. 

— Досить називати Азуру "істотою". Вона — маг, такий же, як і я, або ви. Я буду битись з вами до останнього за неї. Готові вбити мене, щоб забрати її? — запитав Рунар.

— Звісно, ні, ми не хочемо тебе вбивати, — мати поглянула на батька. Він похитав головою.

— Але ми отримаємо офіційну постанову і будемо судити її. Ми хотіли зробити все тихо, щоб ніхто не знав, що ти зв’язався з елементалом, хотіли зберегти твоє добре ім’я… Але раз ти відмовився від нашого роду, то тепер всі дізнаються правду про тебе! — виголосив він, дивлячись в очі Рунару. 

— Ідіть геть, — Рунар виглядав втомленим і розчарованим. Він за цю битву ніби на пару років постаршав, щось змінилось в його обличчі, в очах. 

Його батько підтис губи:

— Рагнаре, повертайся в академію, — скомандував він брату Рунара. 

— Так, — кивнув той. 

Вони розвернулись і пішли геть, накидаючи на голови капюшони. 

Рагнар підтис губи, прямо, як його батько, розвернувся і побіг в сторону академії. Рунар же розвернувся до нас і пішов у наш бік. 

Коли підійшов, то одразу підхопив ослаблену азуру на руки.

— Ці кайданки під захисним закляттям, я зніму їх, — він щось прошепотів і вони клацнули. Щойно спали з її рук на траву, Азура стала виглядати трохи краще, одразу була не така бліда. 

Рунар обійняв її і сказав: 

— Ходімо назад, до Академії. Не треба, щоб нас побачили викладачі. 

— Вони прийдуть знову і заберуть мене, — Азура почала плакати. 

— Треба звʼязатись з твоїми батьками, щоб вони забрали тебе раніше. Ти поїдеш додому, там ти будеш в безпеці, я впевнений, — Рунар зітхнув. 

— Але я не хочу розлучатися з тобою! Чому вони не можуть просто залишити нас у спокої, — схлипнула вона. 

— Не плач, будь ласка, — він чмокнув її в щоку. — Ми щось придумаємо. Але твоя безпека має бути на першому місці. В академії небезпечно, ти ж бачиш.

 — Може, мені змоделювати майбутнє, щоб твої батьки забули про Азуру? — подала голос я. 

— Ти забула, що трапилось, коли ти грала з чужою памʼяттю? І ми не знаємо, який буде відкат цього разу…

Раптом Рунар похитнувся на місці. Він поставив Азуру на траву. Його погляд затуманився. 

Він простягнув руку вперед, ніби до Азури. Вона стривожено поглянула на нас з Артуром:

— Що це з ним? 

Тим часом Рунар таки впав прямо на землю, ніби повністю втративши сили. Я дуже перелякалась, згадала, що тоді трапилось з Елісон за набагато менше моделювання… 

— Рунаре! — тепер вже Азура вигукнула його імʼя. Вона присіла біля нього і почала плескати його по щоці. — Рунаре, прокинься! — її очі наповнились сірою імлою, як було, коли вона втрачала контроль над собою…

Я була у розпачі, бо розуміла, що все це трапилося через мене, через ті мої передбачення…