73. Визволення Азури

Я відчувала, що ми маємо втрутися, так як наших ворогів було більше і вони були сильніші. Але ми мали хоча б спробувати врятувати Азуру…

— В тебе є папір і ручка або олівець? — прошепотіла я на вухо Артуру, який стояв поруч зі мною, поки Рунар сперечався з Рагнаром.

— Є маленький записник, батько подарував, сказав, це талісман… Я в ньому і не писав ніколи… — здивовано відповів він пошепки, дістаючи з нагрудної кишені записничок з якимось гербом і прикріпленою до нього ручкою. — Але хіба ми не маємо зараз битися? Вони заберуть Азуру…

— Я маю написати передбачення, — я вихопила в нього блокнот. — Але що писати? 

— Ти мене питаєш? Це ж передбачення? Це і є твоя сила? Ти краще маєш знати, як вона працює… — відповів Артур.

Тим часом Рунар з Рагнаром почали битися, як тоді, на турнірі. Але я відчувала, що Рагнар сильніший. Може, йому допомагали його батьки. Якщо так піде і далі, то незабаром він переможе. 

— Його батьків треба теж відволікти… В них така ж сила, як у нього? 

 — Ага, захисна магія, чи щось таке, — я дивилася на чистий аркуш в якомусь оціпенінні. 

— Ходімо до Азури, якщо вони нас помітять і відволічуться від бою тих двох, я захищу тебе, Марісе, обіцяю, — сказав він рішуче. 

 — Так, — я кивнула. 

Ми підійшли ближче, і я вирішила не думати, а дозволити своїй руці самій писати, як це робила у дитинстві. Постаралася відключити емоції і  розслабитися, і моя рука нібито сама  написала на аркуші:

“Азура звільняється з ланцюгів”.

Артур дістав з піхв маленький кинджал і він засвітився у нього в руці. Азура була якась заклякла, ніби зовсім без сил. Вона дивилась на нас  затуманеним поглядом. 

Артур рубанув кинджалом по тоншому ланцюжку на її кайданках і це допомогло, відʼєднало її від великого ланцюга. 

Я  так само на автоматі дописала до свого передбачення:

“Рунар проявляє всі сили, які в нього є.”

І тут навколо Рунара почало ніби згущуватись повітря. Він зарухався з якоюсь нелюдською силою, і вдарив Рагнара так, що той відлетів і вдарився об стовбур дерева, а потім залишився лежати на землі. 

 Я схопила Азуру за руку:

 — Ти можеш бігти?

— Марісе?... — вона була якась дещо заторможена. — В голові така каша… 

 — Тікаймо, потім поговоримо, — я вхопила її за руку і поволокла за собою. Потім раптом згадала про Рунара і озирнулась на Артура: — Ти йому допоможеш?

— Здається, там треба не йому допомагати… Дивись, ті втрьох ледь витримують! — сказав він здивовано. — У нього не було таких сил… Це ти зробила… Це було не передбачення, Марісе! 

 — Значить, я це змоделювала, — я зітхнула. — Але все одно якось страшно його кидати, раптом, коли я відійду,  його сила зменшиться….

В цю мить ми побачили, як Рунар і своїх батьків повалив на землю:

— Що ви хотіли зробити з Азурою? Віддати під трибунал? Я не дам вам цього зробити! 

 — У неї заборонена сила! — відповів його батько. — Таких істот треба тримати під замком! 

— Азура навчилась контролювати цю силу! Ваш підхід неправильний і вона ніяка не "істота"! Я кохаю її! — вигукнув він. 

 — Вас обох треба ізолювати, — Рагнар глянув на батьків, очікуючи підтримки. — Ти зрадник, зрадив нашу сім’ю, зв'язавшись із цією…

— Рагнар завжди мислив правильно і розумно. Я не помилився, коли обрав його… Але ти сильний, Рунаре, — сказав батько. — Ти можеш навіть стати головою роду. Відречись від цієї істоти і ти станеш нашим спадкоємцем. 

— Але чому він, батьку! Це я маю стати вашим спадкоємцем! — обурився Рагнар.

— У Рунара більша сила, а за законами нашого роду спадкоємцем стає сильніший, — неохоче відповів батько.