71. Зникнення Азури

 — Азурочко, ну сварки бувають у всіх, це нормально. Думаю, істинні пари теж іноді мають непорозуміння між собою, — спробувала заспокоїти її я. — Хіба твої батьки ніколи не сперечаються? 

Азура зітхнула, поглянувши на мене і шмигнула носом. 

— Ну, сваряться… Але мало. І батько ніколи не дивився ні на кого іншого, — відповіла вона.

— Та й Рунар не дивився на неї. Просто він добрий, не хотів її образити, хотів підібрати вдалі слова, щоб усе пояснити…

— Я дуже сильно кохаю його… Не зможу ділити його ні з ким, ніколи, — вона обійняла мене. — У перевертнів пара — це раз і на все життя. 

 — Він теж тебе кохає. Я ж бачу, як він на тебе дивиться, — сказала я. — У вас чудова пара, і не дозволяй ніяким півідозрам зруйнувати свої почуття! Я от не сумніваюся в Каені…

Цієї миті в двері постукали. 

Я пішла відчиняти і побачила незнайому дівчину. 

— Це ти Марісе? — запитала вона. 

Я кивнула. 

 — Тут тобі лист, — вона простягнула мені непідписаний конверт, де було лише моє ім’я. Конверт був запечатаний  якоюсь кольоровою печаткою. як робили в минулому. Я здивовано поглянула на неї:

 — А від кого це? 

— Не знаю, сама подивись, тут тільки твоє імʼя, — вона теж з зацікавленістю дивилась на конверт, який вже був в моїх руках.— Може всередині є ім’я відправника?

Я розпечатала конверт і дістала аркуш паперу, лист був не дуже великий, він помістився на одному боці аркуша. Я прочитала:

«Привіт, Марісе. Я дуже скучив за тобою… Чомусь відчув, ніби біля тебе зʼявився хтось, якийсь чоловік. Трохи ревную. Сподіваюсь, у тебе все добре. Кохаю тебе.

Твій К.»

Мені аж сльози навернулися на очі. Я зрозуміла, що дуже скучила за ним. І тут побачила, що дівчина досі стоїть на порозі і запитально дивиться на мене. 

— Так, я побачила тут підпис, дякую, — сказала я їй. 

— Добре, — вона кивнула. — Тоді я піду, — розвернулася і пішла геть.

— Це він написав, так? — запитала Азура. — Що там? 

— Пише, що відчув, що у мене з’явився залицяльник, — я усміхнулась. — А чому я нічого не відчуваю, що стосується Каена? Якщо ми — істинна пара, то це має працювати в обидва боки, хіба ні?

— Так, але може він не має залицяльниць? — припустила Азура.

 — Але якусь небезпеку, якщо вона загрожуватиме Каену, я ж відчую? — чомусь мені стало неспокійно на душі.  — Мені хочеться, щоб він швидше повернувся…

— Я думаю, що маєш відчути, — кивнула Азура.

 — Давай я покличу Рунара, і ви про все поговорите, — запропонувала я. 

— Не знаю, — вона зітхнула. — Хіба що… Тільки не кажи, що це ти зі мною узгодила…

 — Так, не буду, обіцяю, — я сховала лист Каена у свою тумбочку і сказала: — Чекай, зараз Рунар буде тут, а я поки сходжу погуляю. Ви поговоріть спокійно, не поспішайте..

***

Я знайшла Рунара біля головного корпусу Академії. Він якраз завершив розмову з якимось іншим студентом і тут побачив мене. Виглядав він засмученим. 

— Тобі треба поговорити з Азурою, — тихо сказала я, підійшовши до нього ближче. — Ходімо в нашу кімнату, я залишу вас наодинці на годинку. 

— Добре, — він кивнув. — Ходімо. 

Я провела його до нашої кімнати і вирішила сходити в тренувальну залу і позайматися там самостійно. 

Але не встигла я далеко відійти, як почула позаду схвильований голос Рунара. 

— Марісе, їі там нема… І кімната дивна…

 — Як нема? Може вийшла у вбиральню і зараз повернеться…

Я відчинила двері нашої кімнати і побачила, що тут панує розгардіяш. Книги, які лежали на підвіконні, були розкидані по кімнаті, з ліжка Азури хтось стягнув покривало і кинув його на підлогу. Подруга була дуже охайною в побуті, я знала, що вона не пішла б нікуди, поки не навела лад. 

Я озирнулася на Рунара:

 — Здається, трапилось щось погане…