70. "Я не вільний, моє серце зайняте"

Рунар ледь напружився. Але потім взяв себе в руки:

— Ну, можеш говорити при всіх, — він усміхнувся. — Ми ж всі друзі і все таке… 

Я бачила, що Азура в цю мить трохи розслабилася, хоча прихід Ліналі тепер завжди дратував її, але відповідь Рунара, вочевидь, її влаштувала. 

Ліналі набрала в груди повітря, а потім рішуче повернулася до нього і сказала:

 — Ти мені дуже подобаєшся, давай сходимо кудись разом! 

— Еее… — Рунар, схоже, трохи розгубився.

Азура в цю мить різко розвернулась і побігла по коридору геть. 

— Що відбувається? — Артур чомусь запитально поглянув на мене. 

— Рунаре, ну скажи щось… — тут же додала Ліналі. — Ти сходиш зі мною на побачення? 

 — У мене є дівчина, — швидко сказав він. — Вибач. 

І побіг слідом за Азурою. 

— Це він що, про Азуру? — здивувалась Ліналі, поглянувши на мене. Вона виглядала засмученою. — Але ж вони ніби не зустрічались? 

 — Ну, вони зустрічаються, — я знизала плечима. — Але ось Артур вільний! 

— Я не вільний, моє серце зайняте! — сказав Артур, насупившись. 

 — Не розумію, до чого тут Артур, мені подобається Рунар, — очі Ліналі наповнилися сльозами. Вона повернулася і пішла в бік гуртожитку. 

Ми з Артуром залишилися вдвох. 

— Я її розумію, — він зітхнув. — Важко, коли людина, яка тобі подобається, закохана не в тебе. 

 — Мабуть, — сказала я, відчуваючи себе дуже незручно. — Мені шкода, що через мене тобі стало сумно….

— Все нормально. Не дивно, що така красуня, як ти, вже має хлопця, — він ледь усміхнувся. — Сподіваюсь, він цінує тебе. Ти дуже хороша, Марісе. 

 — Дякую, — я усміхнулась йому. — Ти теж хороший. І обов’язково знайдеш дівчину, з якою у вас будуть взаємні почуття. Я в цьому впевнена.

Подумала, що треба написати передбачення про це. Але чи не матиме це якихось побічних наслідків? Я вже розуміла, що долями інших людей краще не розпоряджатися. Можливо. краще залишити все як є?

— Я постараюсь натренувати нашу команду, щоб ми виграли. Хочу, щоб ми принаймні стали друзями, — він зазирнув мені в очі.

 — Думаю, ми вже друзі, — серйозно сказала я. — І будемо сильною командою… 

***

Коли я поверталась до нашої кімнати, то думала, що Рунар вже якраз мав би помиритись з Азурою. Тому заходила туди з усмішкою, однак побачила, що Азура лежить на ліжку, відвернувшись до стінки, її плечі ледь здригались. 

Я підійшла до неї і обійняла.

— Ви посварилися? — запитала тихо.  

Вони з Рунаром так гарно ладнали, по ним було видно, що обоє — закохані по вуха. Я не хотіла, щоб вони сварилися… Вони мали бути разом, для мене це було очевидно. Вони були як ми з Каеном… Доля звела їх… 

— Скажи мені, Марісе, хіба це нормально, що він навіть не сказав їй, що вже зустрічається? Бачила, як рота розкрив? — вона поглянула на мене. — А якби мене там не було взагалі? Може, він би і з нею також "зустрічався"? 

— Думаю, він просто здивувався такому раптовому зізнанню, — заступилася я за Рунара. — А потім він сказав, що вже має дівчину і побіг за тобою. Отже, тобі нема про що переживати! 

— Це тому що я була там, ти не розумієш! Якби мене там не було, хто знає, що б він сказав… Я не знаю, якщо чоловік закоханий, він одразу скаже "ні" іншій, хіба не так? — вперто запитала Азура. 

 — Гадаю, так, але в кожного свій характер і темперамент, хтось каже одразу, хтось має подумати, щоб знайти кращі слова, ти даремно погано думаєш про Рунара. Він кохає тебе, це всім видно! — заперечила я. 

— Я думала, він — моя істинна пара… Але тепер я сумніваюсь… Певно, мама мала рацію, ми не істинні… Не хочу більше відчувати подібного, нам не варто бути разом…