69. Тренування

 — Якщо ми втрьох нападемо на тебе, то тобі буде непереливки, — усміхнулась я. Те, що Артур такий самовпевнений, трохи мене дратувало. 

— Яку магію ти наклала на себе, що тоді просто не відключилась? Серйозно, це єдина ваша сила — сила духу і дружби. Але я покажу вам, що цього недостатньо проти сильного суперника, — хмикнув він і зайняв бойову стійку. 

Я перезирнулася з Азурою і Рунаром. 

 — Добре, давайте покажемо цьому “сильному супернику”, що ми можемо…

Азура відразу атакувала Артура стовпом повітря. Але Артур вистояв і кинувся вперед, ніби і не відчував дискомфорту. Тоді йому назустріч кинувся Рунар, на його руках з’явилися ті самі магічні сфери, як і під час бою з братом. Він завдав Артуру такого удару, що той похитнувся. І в цей час Азура знову застосувала свою силу, збивши Артура з ніг. 

Він встав майже одразу, тепер на його обличчі вже не грала та самовпевнена усмішка. 

— Ну, непогано, ця твоя нова сила, Рунаре, дуже навіть корисна. До цього в тебе не було атакуючих здібностей? Але в неї є один недолік… — він раптом якось пригнувся і мені здалось, що зник з поля зору.

А за мить опинився біля Рунара і вдарив його руків’ям меча в живіт, той зігнувся навпіл і таки втратив рівновагу. 

Я злякалася, що Азура зараз розлютиться і перестане контролювати себе, знала вже, чим це може скінчитися. Тому гукнула:

— Давайте трохи перепочинемо, ми вже показали свої сили! 

— Але ми тільки почали! — обурився Артур. — Ну, в принципі, якщо Рунар накладе на мене свої захисні штуки, а Азура буде прикривати, то це дійсно може вийти сильне комбо, — сказав він врешті-решт. 

 — Думаю, так, — я усміхнулась, була рада, що не дійшло до справжньої бійки, але Артур, схоже, подумав, що я усміхаюся йому, визнаючи його найсильнішим у нашій компанії.  Він широко усміхнувся мені у відповідь. 

— Марісе, а ти, значить, будеш мене підбадьорювати на полі бою! Ну, нас, — одразу виправився він. — У тебе точно є хлопець? Я нікого не бачив поруч із тобою ані на балу, ані просто в корпусі… 

 — Є, але він зараз у від’їзді, — сказала я.  — Підемо снідати? — вирішила одразу перевести розмову на більш безпечну тему. 

— У якому відʼїзді? Типу на канікули додому поїхав? — перепитав він, ігноруючи все інше.

 — Так, додому, — зрештою, це була правда, хоч Артур і думав, що мова йде про студента.  — Скоро має повернутися. 

Я сподівалася, що після свого повернення Каен вже не буде приховувати стосунки зі мною. І тоді Артур вже зрозуміє, що нічого йому тут не світить. Але поки що він не розумів цього. 

— Вона правду каже? — Артур поглянув на Азуру. — Чи просто я їй не подобаюсь? — він усміхався, ніби говорив жартома, але я бачила, що все ж його дещо зачепила моя чергова відмова. 

— Чисту правду, — Азура не стримала хитрої посмішки. Коли Артур вдарив Рунара, вона дуже розсердилась на нього, тому не могла стриматись, щоб не сказати щось дошкульне. — І її хлопець з дуже впливового та сильного роду! 

— Ну, не думаю, що з більш впливового, ніж мій, — Артур насупився. — Я ж вам казав, хто мій пра-пра-пра-пра… Чорт, я збився, — він ще сильніше насупився. — Скільки разів я сказав "пра"? Загалом, мій далекий родич — сам король Артур! 

 — Привіт, — почулося за нашими спинами, я озирнулася і побачила Ліналі. Вона підійшла ближче і стала поруч з Рунаром. 

 — Як ваші справи? — спитала вона, дивлячись лише на Рунара. 

Азура, коли побачила, що Ліналі стала поруч з Рунаром, напружилась і ледь стисла долоні в кулаки. 

— Еее… Та нормально ніби, — Рунар теж відчув ту ж саму напругу, що і я. 

 — Мені треба з тобою поговорити, — сказала Ліналі, дивлячись в очі Рунару…