68. "У тебе нічого не змінилось"

Я була рада за Азуру з Рунаром. Все ж, вони вже давно подобались одне одному, і рано чи пізно вже мали перевести свої стосунки на наступний рівень. Коли ми зайшли до кімнати, вона сказала: 

— Ми тепер зустрічаємось. Ну, зовсім, по-справжньому, як ото ви з Каеном. 

— Супер! — зраділа я. — Дуже рада за вас!  Думаю, ваші батьки теж рано чи пізно приймуть ваші стосунки!

— Але мама тоді хотіла, щоб я дізналась, з якого він роду… А мені якось соромно питати, ніби я якась меркантильна. Бо мені все одно, з якого Рунар роду. 

— Ну, то мабуть, просто за традиціями треба більше розізнати про рід майбутнього нареченого, — спробувала заспокоїти її я. — Я от взагалі нічого не знаю про рід Каена, хіба що те, що вони не дуже радісно мене приймуть, бо я не перевертень…

— Ну, у моїх батьків було рівно як у тебе. Батько ж перевертень, а мама повітруля, — нагадала Азура. — І все було нормально. Ну, відносно. Принаймні нормалізувалось. 

— Сподіваюся, і у нас з Каеном  так буде, — я замріяно усміхнулась. — А знаєш, він сьогодні поставив мені мітку! 

— Не може бути! — здивувалася вона. — Я ж не відчуваю різниці, а різниця мала бути! Де? На шиї? — почала розпитувати Азура. 

— Ага, а яка має бути різниця? Я не в курсі, — стала розпитувати я. 

— Ну, твій запах мав змінитись. Я ж частково перевертень. І хоч особливих сил не маю, але запахи інших перевертнів і їхніх пар завжди відчувала, — пояснила Азура. — У тебе нічого не змінилось, Марісе, хоча я можу і помилятись… Ану покажи мітку.

Я прибрала волосся, якким прикрила ранку на шиї, щоб ніхто її не помітив. 

— Марісе, це не мітка, — Азура поглянула на мене. — Він просто вкусив тебе… Ти що, його змусила? Чи  щось таке?... 

Я відчула розчарування. Каен обманув мене… Але і я вчинила не краще, стала шантажувати його…

— Так, — я похнюпилась. — Він не хотів це робити, а я сказала, що напишу передбачення, і йому нічого не залишалося… Але я просто дуже хвилююся за нього. Я хотіла йому допомогти…

— Ну, мітка — це назавжди. Він все ж розуміє це краще за тебе… — Азура поклала долоню мені на плече. — Не сумуй. Я думаю, він хотів зробити, щоб ти була в безпеці.

 — Це було тупо з мого боку — вимагати щось від нього, — я зітхнула.  — Залишається тільки чекати, поки Каен завершить свої справи і повернеться. Думаю, тоді він зробить це по-справжньому…

***

Наступного дня вже були канікули і нарешті ми прокинулись пізніше. Ми мали сьогодні зустрітись всією командою, щоб тренуватись перед наступним етапом турніру. 

Ми з Азурою вийшли з кімнати, щойно привели себе в порядок, і попрямували до відкритих зал для тренувань, де домовились зустрітись з Артуром.

Авжеж, нашу таємну залу показувати ще  комусь ми не збирались. 

Я переживала, що Артур може образитись, що я відмовила йому на балу, але коли ми прийшли до зали, то вони з Рунаром вже були на місці і навіть нормально спілкувались. Видно, Рунар більше не переживав, що Артур буде приставати до Азури, так як Артур явно зацікавився саме в мені… 

— О, Марісе, привіт! — Артур одразу підійшов до мене. — Після тренування сходимо всі разом поїсти? Ви ж теж ще не снідали? 

 — Так, ще не снідали, давайте сходимо всі вчотирьох, — кивнула я. Не хотіла йти кудись сам-на-сам з Артуром. 

— Тоді так і зробимо! Але спочатку нам треба потренуватись. Я хочу перевірити ваші сили. Цікаво, що буде, якщо ви всі втрьох нападете на мене… Давайте спробуємо! Так я найкраще зрозумію, як нам взаємодіяти, і ще зможу підказати ваші слабкі місця проти силовиків…