67. Мітка

 — Хм, наче нічого не трапилось, — замислено сказала я. — Може, не за все буває відкат?

— Якщо ти моделюєш, то відкат має бути в будь-якому випадку, ну хіба що… Але ні. Той варіант не варіант, — Каен похитав головою. 

 — Який варіант? — я нерозуміюче дивилась на нього. 

— Мені в голову прийшло дещо неможливе… Ну, бо є єдина істота, яка не матиме відкату, — пояснив Каен. — Але ж це дійсно неможливо. Є легенда про дві сестри богині, Долю і Недолю. От та, що Доля, за легендою, пише чужі долі. Авжеж, що б вона там не написала, збувається, бо це не моделювання як таке, це прямий наказ вищої істоти до нижчої. Недоля робить так само, але вона пише погані події, на відміну від своєї сестри. 

— Але ж у мене був відкат раніше, — сказала я. 

— Або це був не відкат. А ти просто не вміла користуватися цією силою, — припустив Каен. — Ти просто написала нечітко і твій наказ все ж виконався, тільки не так, як ти хотіла, але в рамках наказу. Все тому що наказ був нечіткий. 

Я замислено дивилася на нього. Зрештою все сказане виглядало цілком логічно. Крім одного…

— Ти що, думаєш, що я та богиня? — я поглянула йому в очі. — Але це смішно! Я навіть не вмію до пуття керувати своїм даром, всього навчаюся шляхом проб і помилок…

— Ти можеш бути втіленням, — сказав Каен. — Але я забороняю тобі експерементувати, поки я не повернусь. 

 — Я хочу, щоб ти все ж поставив мені мітку, — раптом наважилась я. — Якщо ти не зробиш цього, я змоделюю майбутнє так, що все одно тобі доведеться це зробити!

— Марісе… — вражено сказав Каен. — Ти не станеш, я ж пояснив, це небезпечно… Я не хочу залишити тебе з міткою, якщо щось трапиться! 

 — Азура казала, що тоді ти зможеш підживлюватися моєю енергією, — відповіла я. — Раптом я зможу тобі допомогти, якщо ти потрапиш у біду? І принаймні поділюся енергією або тоді напишу передбачення, щоб допомогти тобі, і плювати мені на ті відкати! 

— Ти розумієш наслідки?... — він зітхнув. — Добре, — додав роздратовано. — Я не хотів нічого робити… Але я зроблю. Просто щоб ти заспокоїлась, а то ще накоїш дурниць…

Він прибрав волосся з моєї шиї, перекинувши його за спину. Я відчула хвилювання, серце забилося дуже швидко. Адже тепер ми завжди будемо разом, Каен сам про це казав, що я вже нікого не зможу покохати, окрім нього… Але це не лякало мене, я хотіла цього…

Коли його губи торкнулися моєї шиї, по всьому тілу побігли мурашки. Але потім я відчула біль і скрикнула. 

Каен одразу ж поцілував ранку.

— Пробач, боляче? — прошепотів на вухо і обійняв мене міцніше. — Пробач мені, Марісе…

— Ні, не боляче, — я усміхнулась йому. — То я від несподіванки ойкнула. Тепер вже все, ми пов’язані тією міткою?

— Так, повʼязані, — він зітхнув, чомусь не дивився мені в очі. Певно, тому що все ж не хотів ставити ту мітку. 

— Я така щаслива, — я міцно обняла його. — Тепер ми завжди будемо разом! 

— Я дуже сильно кохаю тебе, Марісе, — прошепотів він…

***

Мені не хотілося йти, але я знала, що Азура буде хвилюватися, тож усе ж попрощалася з Каеном і побігла до своєї кімнати. Каен також пішов з кімнати саме тоді, коли пішла я.

Мені дуже хотілося поділитися з подругою усім, що тільки що відбулося. 

Коли я вже йшла коридором до нашої кімнати, побачила в ніші біля вікна дві фігури, які сплелися в обіймах. По сукні я впізнала свою подругу. І звісно ж, із нею був Рунар. Я думала тихенько пройти повз них і сховатися в кімнаті, щоб не заважати, але вони вже почули мої кроки і відсторонилися одне від одного.

 — Вибачте, не хотіла вас потривожити, — сказала я винувато. 

— Ну, ми все одно вже прощались, — пробурмотіла Азура, червоніючи.

— Так, — закивав Рунар. — Я піду, до завтра! — він чмокнув Азуру в щоку і буквально побіг геть. Вони були такі кумедні…