66. "Доля - штука справедлива"

Він дивився на мене закоханим поглядом, повним ніжності. 

— Тобі дуже личить ця сукня, я радий, що зміг побачити тебе в ній сьогодні. 

— Азура сказала, що на ній весільні візерунки, — хвилюючись, прошепотіла я. 

— Точно, ти ж з Азурою живеш, — він ледь усміхнувся. — Так, це весільна сукня. Я просто дуже хотів побачити тебе в ній, Марісе, — Каен провів кінчиками пальців по моїй щоці. Чомусь в цю мить мені здалося, ніби він прощається зі мною, і мені це відчуття не сподобалось.

— Я не хочу, щоб ти їхав, — сказала я. — Залишся, будь ласка!

— Я маю поїхати, Марісе, — він зітхнув. — Зграя на межі перевороту. Якщо не зʼявлюсь, хтось може постраждати, я цього не хочу. 

— Мені буде дуже сумно без тебе, може, я поїду з тобою, — я зазирнула йому в очі. 

— Це надто небезпечно, — він похитав головою. — Ти — моя істинна, мої вороги і суперники можуть захотіти використати мою любов до тебе. Я привів тебе в академію саме тому що тут ти в безпеці від мого клану. 

— Тоді, може… — я завагалася на мить. — Ти поставиш мені ту мітку? Так я буду відчувати, чи все в тебе добре…

— Ні, — відповів він навіть трохи різко. — Наразі це виключено. Не можна. Якщо зі мною щось трапиться, а в тебе буде мітка, ти будеш дуже страждати. Плюс, ти ніколи не знайдеш когось іншого, ти більше нікого не покохаєш, якщо я поставлю мітку. 

— Я й так нікого більше не покохаю, — сказала я, відчуваючи, що на очі навертаються сльози. — Ти для мене єдиний на все життя! І я не хочу, щоб із тобою щось сталося!

— Я дуже щасливий, що ти кохаєш мене, — він витер сльозинку, яка мала ось-ось впасти з вій на щоку. — Я постараюсь розібратися з усім з найменшими втратами, і буду обережний, обіцяю. Потім, коли ти будеш готова стати моєю нареченою, я вдягну тобі на палець обручку. А ще пізніше ми обовʼязково одружимось. Але я не буду тебе квапити. Ти маєш насолодитись студентством. Бо в зграї перший час буде не так просто. 

— Мене можуть не прийняти, бо я не одна з вас? — запитала я. 

— Вони обовʼязково приймуть тебе, у них не буде вибору. Але точно будуть невдоволені, що ти не з якогось роду перевертнів, — він зітхнув. 

— Мені дуже шкода, — прошепотіла я.  — Якщо ти приймеш рішення все ж не одружуватися зі мною, я зрозумію…

— Я тільки переживаю, що хтось може тобі нашкодити. Все інше мене зовсім не хвилює, — Каен зазирнув мені в очі. — Головне — твоя безпека. Знаєш, раніше я думав, що не зможу стерпіти і чекав сьогоднішнього дня, щоб поставити тобі мітку. Я буквально рахував дні. Але в клані все дуже загострилось. Не думав, що зможу так просто відмовитись від мітки, але… Виявилось, ти для мене дорожче за все, Марісе. Я дуже хочу, щоб ти жила далі, що б не сталось. Обіцяй мені. 

— Обіцяю, — мені було так сумно. Я очікувала, що ця наша зустріч буде щасливою, а вона вийшла зовсім іншою. Ніжною і водночас болючою. — Каене, давай я напишу передбачення про те, що з тобою все буде добре…

— Я тобі вже розповідав, Марісе, коли ти робиш моделювання, це може погано скінчитися, — він зітхнув. — Доля — штука справедлива. А ти нею хочеш керувати. Це дуже небезпечна магія з непередбачуваними наслідками. Згадай ту дівчину. Або той раз з Рунаром. Ти ж тоді пробудила його магію, що вона з-під замка вирвалась.

 — Але інакше він би й не дізнався, що має такий сильний дар, — заперечила я. — Так би і вважав усе життя себе невдахою, був весь час у тіні брата…

— До речі, це трохи дивно. Що не було відкату, — раптом сказав Каен. — За таке відкат мав би бути і доволі скоро. Але нічого не трапилось. Чи трапилось?