65. "Ти прийшла, Марісе..."

Мене переповнило щастя. Отже, це подарунок Каена, він такий турботливий…

— Ці тоненькі візерунки, їх майже непомітно, але вони точно весільно-обрядові, — сказала Азура, розглядаючи сукню в моїх руках. — Я бачила подібні візерунки на фотографіях з весілля моїх батьків.

 — Справді? — я відчула, що червонію.  — Це Каен мені подарував. 

— Він же не одружиться з тобою прямо на балу? — здивовано запитала Азура. — Це роблять при всій родині і все таке… 

 — Він взагалі не буде на балу, — відповіла я трохи сумно. — Ну, щоб ніхто нічого не запідозрив щодо нас…

— Ну, в цьому є логіка, — кивнула Азура. — Але сподіваюсь, ви щось придумаєте, бо не будете ж ви приховувати стосунки всі три роки навчання? 

— Він має після балу поїхати до своїх рідних, я думаю, щоб поговорити з ними, стосовно наших стосунків.  А потім, мабуть, ми зможемо вже не приховувати їх…

— І що, ти готова прямо отак одразу звʼязати з ним своє життя? Все ж у вас є ця різниця у віці і знайомі ви не так довго, — зауважила подруга. — А ще у мене таке враження, що у професора дуже багато таємниць. 

— Я кохаю його, — сказала я. — Тому, так, готова. А щодо таємниць, думаю, він не буде нічого приховувати від мене. Зараз уже не буде…

— Зрозуміло, — вона кивнула. — Знаєш, а от Рунар, здається, все ж щось приховує. Останнім часом він якийсь не такий, як раніше. Дуже замислений весь час.

— Може, його брат тому виною? Щось сказав йому тоді біля арени… Після того він став замисленим…

— Або та Ліналі, — Азура ледь насупилась. — Ти бачила, як він хотів, щоб вона стала членом нашої команди? 

— Я думаю, він не хотів, щоб у команді був Артур, бо ревнує тебе, — сказала я. — А Ліналі тут геть ні до чого. 

— Мене? — здивувалась вона. — До Артура? Але Артур на тебе запав, це ж очевидно! Ох ці хлопці… Не зрозуміти їх нормальною логікою…

***

Я востаннє поглянула на себе у дзеркало. Сукня підійшла ідеально, наче на мене була шита. На шиї висів ланцюжок з обручкою, який я досі ховала під одягом, тепер же його було видно, але я не стала його знімати. 

 — Ходімо вже, — сказала Азура якось нервово. Вона була у довгій зеленій сукні, під колір її очей. Виглядала дуже жіночною і ніжною. — Блін, я дивно виглядаю в цьому… 

 — Рунар буде в захваті. — я легенько штовхнула її. — Він майже не бачив тебе у сукнях, хіба що на балу до дня рівнодення, але ж ви тоді ще не зустрічалися…

— Отож… — сказала вона трохи схвильовано. — Ну, сподіваюсь, йому дійсно сподобається, ходімо.

***

У головній залі було багатолюдно, тут були й викладачі, і студенти, спершу ректор привітав усіх із закінченням семестру, потім, після офіційної частини, заграла музика, і хлопці почали запрошувати дівчат на танець. Рунар одразу опинився поруч з Азурою і простягнув їй руку. 

— Ти сьогодні дуже красива, — сказав він неголосно, але я все одно почула і усміхнулась, бо була рада за них. — Потанцюємо? 

 — Дякую, — Азура поклала свою долоню в його і вже за мить вони закружляли у вальсі. 

Я мимоволі озирнулася навколо, хоч і знала, що Каен не прийде сюди, щоб запросити мене на танець. Та за мить до мене підійшов Артур, дуже незвично було його бачити у строгому чорному костюмі. 

— Марісе, привіт, щось я не бачу з тобою пари, хоч ти і казала, що в тебе хтось є… Може, потанцюємо? — він простягнув мені руку.

 — Привіт, дякую за запрошення, але мені треба терміново вийти, — сказала я. — Вибач, будь ласка. 

З цими словами я повернулась і вибігла з зали. 

Щодуху бігла коридорами, до тренувальної зали Каена. Штовхнула двері — і побачила його. Він стояв посеред прикрашеної зовсім інакше зали, ніби тут проходило якесь свято. Тут було дуже багато білих троянд, майже вся кімната була ними заставлена, а ще тут було приглушене світло і грала повільна музика, це додавало якоїсь інтимної атмосфери.

— Ти прийшла, Марісе… — сказав він, підійшовши до мене і торкнувшись долонями талії….