60. Дзвінок батькам

—  Отже, ви прийшли дізнатись щодо Рунара, як я і думав? — перепитав Каен. — Не бійтесь, нічого такого з ним не станеться. 

— Не зовсім, — сказала я. — Вірніше, про Рунара теж хотіли спитати, але головна наша проблема — що батьки Азури відчули, що у неї проявився дар і хочуть забрати її з Академії…

— Ви думаєте, що вони хочуть її використати, наскільки я зрозумів? Її магія небезпечна, — сказав Каен. — Але ви ніби робите успіхи щодо контролю, раз вас все ще не викрили. 

— Так, я стараюсь усе контролювати, — сказала Азура. — І я дуже хочу залишитись в Академії! Може, ви зможете переконати моїх батьків в тому, що я маю залишитись тут?

— І все ж, я так і не зрозумів, чи вони хочуть тебе використати, Азуро. Від цього багато чого залежить. Якщо вони хочуть тебе використати, то авжеж, тобі краще лишитись тут. Але можливо, ми не все знаємо, — припустив він. — Бо, якщо замислитись, якби вони хотіли тебе тільки використати, безпечніше було б ростити тебе в ізоляції і чекати прояву сили. 

 — Вони не знали, чи з’явиться у мене мамина сила, — зауважила Азура. — Якби знали напевно, то, думаю, розповіли б мені. А так я росла з думкою, що я перевертень…

— Все одно. Мені не дає це спокою. Якби тебе ростили як бойову одиницю, навіть якби твоя сила не проявлялась, їм не було сенсу відправляти тебе в академію, розумієш, про що я? Подумай, згадай своє дитинство. Як тебе ростили. Це важливо. Як батьки ставились до тебе, як ставляться зараз? 

 — Добре ставились, — вона зітхнула і простягла Каену лист. — Ось що мама написала мені. Здається, вона хвилюється за мене. 

Він взяв лист і перечитав його. 

— Так, схоже на те, — Каен кивнув. — І як вони збираються підготуватись? Твоя магія все одно заборонена. Ну, одну слушну пораду вони дали: тобі не варто використовувати щось більше за те, що можуть повітрулі. Інакше це видасть твою справжню силу. 

— Мені доведеться поїхати через два тижні? — Азура зовсім засмутилась. — Немає жодного шансу, що я зможу лишитись тут і закінчити навчання?

— Тут питання в тому, чи довіряєш ти батькам. Якщо довіряєш, то ви маєте вирішити це питання разом, але все ж останнє слово має бути за тобою, ти вже повнолітня. Поговори з ними прямо, — запропонував Каен. — Я влаштую вам дзвінок, який не прослухають. Приводити їх для цього в академію, на жаль, не найкраща ідея. 

— Дуже дякую вам, — схвильовано сказала Азура. — Це справді найкраще рішення!

— Можеш зробити це прямо зараз, — він дістав свій мобільний і простягнув Азурі.

Вона обережно взяла його до рук:

 — Я маю набрати мамин номер? 

— Якщо знаєш його, можеш набрати, — він кивнув. 

 — Так, у мене хороша пам’ять на числа, — Азура швидко набрала номер, увімкнула голосний зв’язок  і приклала телефон до вуха.

Ми почули декілька довгих гудків, а потім жіночий голос:

— Алло, у мене не визначився номер, хто це? 

 — Мамо, це я, Азура, — сказала подруга тремтячим голосом. — Професор Каен дозволив поговорити з тобою, ця лінія не прослуховується. 

— Доню, привіт, — сказала вона схвильовано. — Ти впевнена, що цьому професору Каену можна довіряти? 

 — А ти його не знаєш? Він теж перевертень, як тато. Так, можна довіряти. Мамо, я знаю, який у мене дар, ми з тобою елементали, правда?

— Все ж, це трапилось, ти розкрила той дар. Мені не здалося, — вона зітхнула. — Так, це правда. Ми з батьком знали, що це може трапитись, але ти так довго не відкривала його… Я сподівалась, що ця доля хоч тебе омине, раз не оминула мене.

— Але ж ти вмієш його контролювати, то і я навчуся, — сказала Азура. — Будь ласка, не забирайте мене, я хочу довчитися. Можу не брати участі в турнірах і всьому такому… Але тут є один хлопець, який мені дуже подобається…

Вона замовкла, знітившись…