59. "Це я винна"

Я побачила на обличі подруги страх, і сама теж злякалась. Раптом батьки вирішили забрати її з Академії?

— Що вона пише? — запитала я в Азури. 

— "Доню, я відчула, що твій дар все ж проявився. Якщо це так, якщо це мій дар, а не батьків, то ми маємо забрати тебе з "Трисвіту". Ми приїдемо за два тижні, треба все підготувати. До того часу ти маєш бути менш помітною. Уникай використання дару," — прочитала Азура. — Як я і думала, вони чекали, коли це станеться… Вони спеціально це зробили! Я їм навіщось треба! 

 — Ти поїдеш з ними? — я зітхнула. — А Рунар? 

Хотіла запитати “А я?”, але подумала, що таке питання звучатиме надто егоїстично, наче все, що мене хвилює — це лише власна вигода. 

— Я не хочу нікуди їхати, — вона насупилась. — Не поїду. Я вже можу себе контролювати, ти ж бачила. Напишу їй теж листа. Хоча, хто зна, як їй його передати. 

— Можна попросити Каена, він допоміг мені зв’язатися з моїми батьками, можливо, й тобі стане в нагоді. 

— Вже не "професора", а просто "Каена"? — Азура ледь усміхнулась. — У вас таки щось було… 

 — Ой, — я засоромилась. — Ну було кілька поцілунків. І він не старий, йому лише тридцять років…

— Я хіба казала, що він старий? — вона зітхнула. — Блін, ми в такому віці, що маємо переживати тільки про хлопців та вечірки, а не оце все… До речі, це ж вже ось-ось і буде традиційний Різдвяний бал. Твій Каен тебе вже запросив? Чи, певно, вам не можна привселюдно показувати, що ви разом…

  — Ми ще не обговорювали подробиці балу, — я знизала плечима. — Звичайно, я хочу, щоб він мене запросив, але якщо це заборонено, то нічого страшного. Якось переживу. 

— Думаєш, Рунар мене запросить? Треба придумати йому подарунок на Різдво. А ти що будеш дарувати Каену? — продовжувала розпитувати Азура. Здається, вона хотіла не думати про батьків і те їхнє повідомлення. Тому прикидалась аж занадто бадьорою.

 — Ще не думала над цим… Я впевнена, що Рунар тебе запросить. У нього серйозні наміри. 

— Але якщо я з елементалістів… Може, мені не варто наражати його на небезпеку і краще порвати ще до того, як все буде надто серйозно? Хоча, я пообіцяла собі, що хоча б це Різдво дозволю робити те, що хочеться. Мало що трапиться далі. Раптом мене дійсно посадять під замок, а у мене навіть хлопця ще не було… — вона ледь почервоніла. 

 — Може, він навпаки допоможе врівноважити твої сили, недарма кажуть, що протилежності притягуються, — відповіла я. — Нічого не бійся, слухайся свого серця. А от як бути з батьками… Ходімо до Каена удвох, спитаємо в нього поради…

— Добре, — вона кивнула. — Ходімо. Я дуже не хочу сидіти і нічого не робити, це найбільше пригнічує…

***

Я постукала в двері кімнати Каена. Може, й не треба було вести з собою Азуру, але раптом йому буде потрібно знати якісь подробиці, які зможе дати лише вона. Щоб не було “зіпсованого телефону”, ми й прийшли удвох…

Двері відчинилися, і я побачила господаря кімнати. Він здивувався, що я не сама. Був одягнений в домашній одяг: темні футболку і штани. 

— Марісе? Заходьте, — Каен швидко впустив нас. — Вас ніхто не бачив близько до моєї кімнати? 

 — Наче нікого не зустріли дорогою, — сказала я, коли двері за нами зачинились. — Вибач, що від нас  одні клопоти…

— Все нормально, Марісе. Ти ж знаєш, я завжди радий допомогти тобі. Тож, що у вас трапилось цього разу? Сподіваюсь, ви не прийшли просити, щоб я не карав Рунара і Рагнара? Вони мають бути покарані обоє, занадто багато людей бачило те, що вони влаштували в залі…

 — Це я винна, — зітхнула я. — Змоделювала майбутнє, написавши, що Рунар проявить усю свою силу. Я ж не знала, що її в нього виявилося так багато…