57. Бій двох братів

— Але ж уже все закінчилось, — сказала я, відчуваючи тепло, яке струмує від його руки, і від цього тепла мені одразу стає легше, біль зникає.  — Це був останній бій…

— Повір, далі не буде легше. Наступний етап теж буде боєм. Але командним, — він зазирнув мені в очі.

 — Може, мені пощастить, — сказала я, ледь усміхнувшись. 

Раптом помітила, що на нас з Каеном дивиться лікарка з медичного крила, пані Аса. Чомусь  відчула тривогу і відступила на крок назад.

 — Думаю, все буде добре, — сказала я.  

Каен зрозумів, що я щось помітила, бо тільки кивнув і теж відступив. Кинув на мене останній погляд, попрощався і пішов геть з зали. 

Коли я повернулася до своїх друзів, то побачила, що вони якісь напружені, ніби сталося щось погане. 

 — Що трапилось, Рунаре? — запитала я. 

Але за нього відповіла Азура:

 — Рунара поставили в пару на цей бій із його братом! 

— Не знаю чому, але завжди, коли ми з ним стикаємось в якомусь двобої, я не можу нормально битися. Так з дитинства було. Але я не збираюсь здаватися, — серйозно сказав Рунар.

 — Треба щось придумати, щоб підсилити тебе… О, я можу написати передбачення, що ти виграєш! — осінило мене. 

— Ні, — Рунар похитав головою. — Не хочу виграти так. 

— Ну, можна написати щось інше, — запропонувала Азура. — Типу, що ти розкриєш весь свій потенціал незважаючи на те, що ти бʼєшся з братом, супротивником, який тобі максимально незручний.

— Навіть не знаю, — з сумнівом сказав Рунар.

 — Так і напишу, Азура правду каже, — кивнула я. — Це не буде якимось підігруванням тобі.  

— Але ж він не буде битись всіма своїми силами. Тільки я, за твоїм передбаченням, — сказав Рунар, поглянувши на мене.

 — Я ж не напишу, що в нього не буде сил, — заперечила я. — Все в нього буде, не переймайся. А ти зможеш використати всі свої сили теж, навіть приховані. 

— Навіть не знаю… — повторив Рунар.

— Я хочу побачити твою повну силу, — Азура зазирнула йому в очі. 

 — Рунаре, не відмовляйся, — сказала я. — Все буде чесно, просто ти зможеш використати все, що ти отримав від природи. 

— Ну добре, але нічого зайвого там не дописуй… І тільки про мене, не про брата. Я все ж не хочу, щоб з ним щось трапилось… Ну, як з тією дівчиною. Думаю, мені твоя сила точно не зможе нашкодити, бо ж ми друзі.

 — Авжеж, — я плеснула його по плечу. — Зараз все буде!

Дістала з сумки блокнот і ручку і на чистому аркуші написала: “В цьому бою Рунар розкрив усі свої приховані можливості, незважаючи на те, що бився з братом.”

 — Все, тепер можеш іти на арену, — промовила я. 

Він кивнув:

— Марісе, будь моєю секунданткою цього разу. 

— Але чому не я? — здивувалась Азура. 

— Бо я бʼюсь проти брата, а ти його недолюблюєш і можеш вийти з себе, якщо він вдарить мене чи щось таке. Нам це не треба. Може, тобі взагалі краще не дивитись цей бій? — запитав Рунар у Азури.

 — Ні, я буду дивитися, — уперлась вона.  — Обіцяю не втручатися, але я маю бути поруч з тобою. Може, ти покажеш мені, як робити той щит і я спробую тобі допомогти?

— Заспокойся. Все буде добре. Он, Марісе вже написала, що я використаю всі свої сили. Більше нічого не треба. Можеш хіба що ще якось стимулювати мене, — він ледь усміхнувся. — Поцілуєш, якщо я виграю? Я тоді буду ще більше старатись. 

 — Добре, — Азура усміхнулася, але її очі залишалися серйозними. Я бачила, що вона дуже хвилюється, і трохи переживала, що Азура може втратити контроль над своїми силами, якщо щось піде не так… Але я буду поруч і постараюсь відволікати її в разі виникнення непередбачуваних обставин….

Рунар вийшов на арену, я стала поруч. Потім на арену вийшов і його брат. Він якось зверхньо поглянув на Рунара і сказав:

— Ну що, братику, може здашся одразу, щоб не соромити родину?...