55. Третій суперник

Азура не встигла ухилитися, і удар прийшовся їй в голову. Я налякано дивилася, як моя подруга ледь не впала, виступивши за лінію. Але вона зупинилась буквально в сантиметрі до неї.

Раптом стовп повітря почав збільшуватися, і я злякалася, що сила Азури може вийти з-під її контролю. 

 — Рунаре, що робити? — прошепотіла я. 

— Чекаємо… Вона має впоратись, — сказав він, ледь стиснувши руки в кулаки, і я помітила, що те татуювання, яке він поставив їй на руку закляттям, ніби ледь засвітилось червоним.

Стовп повітря поменшав, але Азура, видно, не могла зрозуміти, яка із двійників Ліналі є справжньою. Вона зосередилась на тій фігурі. що була найближче до неї, але виявилось, що це фальшивка. А справжня її противниця в цей момент знову перейшла в контратаку. Вона буквально зробила підкат і збила Азуру з ніг. 

 — Здавайся!  — крикнула Ліналі до Азури. 

— Ні, — Азура підвелась, і вже хотіла атакувати Ліналі знову, але тут її зупинив рефері.

— Азура заступила за лінію і програла!

— Та у мене навіть палець цілий не вийшов за вашу довбану лінію! — обурилась Азура. — Він був на лінії! 

 — Тобі зараховується поразка, — повторив він, незважаючи на Азурине невдоволення. 

Азура знов почала злитися і повітря навколо неї ніби стало важчим, щільнішим.

Я швидко схопила її під руку:

 — Ходімо, не треба сперечатися, бо тебе можуть дискваліфікувати! 

Азура підтисла губи, але зійшла з арени. Тут же до нас підійшла Ліналі:

— Знаєш, тоді, ближче до кінця, моє шосте чуття сказало мені, що ти дуже небезпечна. Цікаво, чому? 

— Тобі здалося. — пробурчала Азура. 

— Я не дуже задоволена, — тим часом насупилась Ліналі. — Ти не показала свою справжню силу. 

— Не знаю, про що ти, — відповіла подруга. — Я показала свою силу повітрулі. Ще можу левітуати, але поки що не дуже розвинула цей дар. Може до наступного турніру напрактикуюся в ньому. 

— Зрозуміло, — вона кивнула, але все одно ніби не дуже повірила. — А у вас поки що по два бої? — звернулась Ліналі до мене і Рунара. — Дивились своїх супротивників? 

 — Ні, — я похитала головою, трохи заздрячи Ліналі, яка виграла вже два бої, тож третій особливо не вплине на її результати. 

— То, певно, треба поглянути? Сьогодні ж останній день, не тягніть кота за хвіст, ходімо! — вона схопила мене за запʼясток і повела до таблиці. 

Рунар і Азура йшли за нами, про щось перешіптуючись. 

 — О, у тебе дуже сильний супротивник, — сказала мені Ліналі. — Він — один із кращих на факультеті силовиків. 

Та що ж мені так не щастить… З тими силовиками…

Я мимохіть зіщулилась, пригадавши бій з Дренор. Навіть голова заболіла, ніби і вона пам’ятала ті удари. Може, здатися одразу та й усе? Але впертість не дозволяла це зробити. 

 — А он і він, — сказала Ліналі. — Твій суперник!

До нас підійшов високий м’язистий темноволосий хлопець. Він окинув мене поблажливим поглядом: 

— Дівчинко, ти ж з менталістів? Краще здавайся одразу, я не люблю бити дівчат.

— Ні, — я похитала головою. — Будемо битися!

— Ну, як скажеш, — він зітхнув. — Тоді ходімо на арену. Постараюсь вирубити тебе швидко і безболісно, — він показав рукою рублячий удар ребром долоні. — Буду використовувати тільки цей удар,обіцяю.

Ми вийшли на арену і він одразу, не встигла я навіть виробити якийсь план дій, вдарив мене. Мабуть, без того передбачення, яке я написала, я б вирубилась, і так наш бій закінчився б. Але тепер я не втратила свідомість. Впавши на землю, одразу піднялася . 

Він хмикнув:

— Невже я вдарив занадто слабко? Бо ти — симпатична? Сходимо якось на побачення? — Сказав, наближаючись до мене. 

 — Не вийде, — я похитала головою. — Але дякую за комплімент…

Наступний удар був ще сильнішим, і мені аж дихання в грудях перехопило, коли я сильно вдарилась об землю при падінні. Все тіло боліло, але я все одно, перемагаючи біль. підвелася на ноги і вперто поглянула на нього…