52. Все йде за планом

Коли Каен пішов, до мене зайшла лікарка, та сама пані Аса, яку питали про Елісон в залі того разу.

— Ну що, Марісе, прилетіло вам знатно. Таке тендітне тіло не пристосоване до подібних жорстоких бійок, — вона похитала головою. — Як почуваєтесь? 

— Дякую, мені вже краще, — сказала я. Я й дійсно почувалася досить добре після того, як Каен мене полікував. 

— Давайте оглянемо вас…

Вона почала дивитись мої очі, потім водити пальцем перед обличчям, щоб я слідкувала за ним. 

— Так, ніби все в порядку, — кивнула вона. — І що, навіть голова не болить? У вас хіба цілительський дар? В карті написано, що дар передбачення.

 — Професор Каен мені трохи допоміг, — сказала я знічено. 

— Зрозуміло, — вона кивнула. — Не знала, що в нього є цілительський дар в додаток до основного. А як саме він вам допоміг? 

 — Я не дуже пам’ятаю, — викрутилась я. — Все було, як у тумані…

Не була впевнена, що Каен говорив іншим викладачам, що я його істинна пара, тому вирішила — хай усі питання задають йому. Він уже знайде, що відповісти. 

— Ну, таке буває після струсу, — запевнила мене Аса. — Добре. Відпочивайте. Думаю, якщо найближчі пару годин все буде добре, ви зможете піти ночувати в свою кімнату. Але щодо турніру… Якщо будете продовжувати, треба бути обережною, щоб не вдарили в голову знову. Повторний струс може бути серйознішим за перший.

Як можна бути обережною, щоб не вдарили в голову, я не знала. Але навіть думка про те, що варто відмовитися від участі в турнірі, не з’явилася в моїй голові.

 — Добре, дякую, — тихо сказала я. 

***

Рунар і Азура прийшли одразу за лікаркою, вони були дуже схвильовані, але коли я сказала, що мене відпустять ввечері, їм стало трохи легше. 

— Не хвилюйтеся, зі мною все буде добре, — сказала я. — Йдіть проводьте свої бої. 

— Впевнена? І ти серйозно будеш битись далі? Рунаре, їй треба захист від фізичного впливу, у тебе є такий щит?

— Я можу заблокувати хіба що магічний вплив і може на деякий час сам біль, але не просту фізичну шкоду. І боляче буде все одно, просто не так сильно, буде, як на знеболювальних. Наслідки фізичних атак також залишаться. Але якщо Марісе не буде відчувати болю, вона може стати необачною… Ви ж розумієте, нащо наше тіло відчуває біль? — запитав Рунар. — Це не просто так. Це спосіб захисту. Ми рефлекторно уникаємо болю, коли він сильний, наприклад, коли торкаємось гарячого — автоматично прибираємо руку, не думаючи, це рефлекс. А так вийде, що я відключу ці її рефлекси…

 — Може, новий суперник буде не такий сильний, — з надією промовила я.  — Хай буде щит, я впевнена, що цього разу не програю. 

— Без радикального, правильно? — перепитав Рунар. — Я все ще буду твоїм секундантом, якщо що я зможу заблокувати твій біль в процесі, якщо ти поглянеш на мене і кивнеш, я зроблю це. Але це на крайній випадок, добре? 

— Рунаре, нам з тобою треба провести бої, Марісе права, — сказала Азура. — Вона так старалась, не хочу, щоб наша команда розпалась через те, що ми просто не проведемо їх. 

— Так, ходімо. Марісе, відпочинь сьогодні, а ми підемо отримаємо наші перші перемоги! — сказав він рішуче. 

***

Мене відпустили під вечір і прямо в коридорі я зіштовхнулась з Азурою і Рунаром. Вони обоє виглядали задоволеними:

— О, тебе випустили! Ми виграли, як і обіцяли! — Рунар плеснув Азуру по долоні. 

— Ага, тебе ледь не перемогли, — вона усміхнулась. 

— Але потім я побачив, як ти дивилась на мене і зібрався, — відповів Рунар. — Ну, так, не так швидко, як ти… Ти зробила вигляд, що просто фізично вдарила ту дівчину, але ж ти винесла її прямо за коло…

— Так, — Азура кивнула. — То була та сила, але десь на пʼять відсотків. Я подумала, що буде, якщо я візьму краплю, а не все одразу….