51. Нерівне змагання

Поки я йшла до арени, у мене підкошувалися ноги від страху. Ще ніколи я не потрапляла в таку халепу.  Ех, треба було відмовитися, на біса мені той турнір… Але зараз давати задню було вже пізно. 

— Що мені треба робити? — пошепки запитала я у Рунара. 

— Бачиш арену? Ви вийдете на неї, я накладу на тебе щити. Вона буде нападати. Може, спробуй передбачити її рухи, щодо удару у відповідь навіть не знаю. Можу хіба що накастити тобі сильний щит на кулак, але все одно якщо удар буде слабкий, то навряд ти зможеш сильно нашкодити їй. 

 — А це буде тривати якийсь час, чи доти, доки хтось не переможе? 

— Доки хтось не переможе, або не здасться, — відповіла Азура. — Ніби ж так вони казали…

Я зітхнула і піднялася на арену. Біля неї вже зібрався чималенький натовп роззяв, усім було цікаво подивитися на бій. Моя суперниця також піднялась на арену. Вона розімʼяла кісточки на пальцях і ті страшно хруснули, що в мене аж холодок пішов по тілу. 

— Секунданти, якщо ви побачите, що ваш партнер не може битися, і якщо він не відповідатиме, саме на вас буде відповідальність визнати поразку, — обʼявив незнайомий мені викладач. 

— Марісе, все буде добре! — вигукнув мені Рунар і я відчула, як навколо мене ніби почала збиратись магія. Я вже відчувала це, коли він раніше робив на нас з Азурою щит.

Я вдячно кивнула йому. Постаралася зібратись, навряд чи я зможу перемогти цю здорованьку, але принаймні треба не здаватися без бою…

— І… Почали! 

Ми почули, як вдарив якийсь гонг і вже в цей момент здорованька кинулась на мене. Я відскочила вбік і ухилилася від її удару. 

Але здорованька одразу ж розмахнулась іншою рукою і направила її прямо мені в голову. Я не встигла ухилитися, і відчула, що падаю. У вухах зашуміло, перед очима засвітилися якісь іскри. 

Але все ж це тривало недовго, і я знову піднялася на ноги. 

— Яка вперта дівчинка, — хмикнула Дренор. — Але я точно не програю такій слабачці! Здавайся зараз же! — вона знову замахнулась, але цього разу у мене вийшло ухилитися. — Якщо будеш боротися, вдарю з усієї сили, не пожалію тебе! — вона знову подалася до мене.

Я з відчаю спробувала її вдарити сама, розуміла, що це не допоможе, але в мені з’явилася якась злість… Але мій удар прийшовся по її плечу, і не завдав їй відчутної шкоди. А от від її контрудару я захиститись вже не змогла. Побачила, як її кулак ніби вкрився червоною блискавкою, і буквально розтрощив щит Рунара. Удар прийшовся прямо в голову.

Я відчула лише сильний біль, і за мить все потемніло…

***

Коли розплющила очі і спробувала поворухнути головою, біль повторився. Я застогнала. Лежала на ліжку в якійсь кімнаті з білими стінами, певно, лікарні, або медпункті. Було таке відчуття, немов по мені вантажівка проїхала. Боліла кожна кісточка, а ще мене нудило. 

— Де я? — прошепотіла ледве чутно. 

Раптом моєї долоні торкнулася тепла рука. За мить наді мною схилився Каен. 

Він виглядав схвильованим.

— Що вдарило тобі в голову, раз ти пішла на силовичку з боєм… — він торкнувся губами тильного боку моєї долоні. — Ти в медичному крилі,  як почуваєшся? 

 — Наче нормально, — сказала я. — Голова тільки болить… Я програла, правда?

— Так, — він кивнув. — Але це не так важливо. Головне, що ти ціла. Я зараз зроблю дещо, — він торкнувся обручки, яка висіла у мене на шиї, і та засвітилась і стала теплою. — Повернись до мене спиною, я зніму, хоча… Можна і так, — він нахилився вперед, був дуже близько, і торкнувся губами обручки. Та засвітилась ще сильніше. — Марісе… Я дуже переживав, — сказав він, відпустивши обручку і обійнявши мене. 

Я одразу відчула, як біль стає слабшим, а потім і зовсім зникає. 

 — Дякую, — сказала винувато. — Вибач, що змусила тебе хвилюватися…