47. Моя помилка

Вранці, як тільки Азура прокинулась, я мовчки показала їй кулони. 

— Ого! Як ти це зробила? — здивувалась вона. — Тепер виходить, у нас є кулони на всіх? І на Рунара? Треба швидше зустрітись з ним і піти здати їх, щоб ми зайняли місце серед переможців! 

— Так, ми всі пройдемо в наступний тур! — я на радощах обняла її.

По дорозі на заняття я розповіла їй про все, що відбулося минулої ночі. 

— Отже, мій дар все ж розвивається, — сказала я. — Я можу сама створити передбачення. Але поки що нікому не хочу про це говорити. Ти теж, будь ласка, тримай усе, що я тобі розповіла, в секреті…

— Це просто неймовірно! Це ж майже божественна сила! Ти не передбачаєш, а ніби "пишеш" майбутнє! — вражено сказала Азура. — Ти можеш бути найсильнішою в академії з такою силою! А може, не тільки в академії!

 — Професор Каен сказав, що з цією силою треба бути обережною, бо я змінюю реальність, і від цього можуть бути негативні наслідки…

— Ну, може комусь і будуть якісь там наслідки, але собі ж ти напишеш хороше майбутнє! — усміхнулась Азура.

Ми якраз зайшли до вестибюлю основного корпусу аж раптом побачили купу студентів, які ніби когось оточили. 

— Не чіпайте мене! Фріки! Психи! Як він злетів? Я бачила, він злетів! — почула знайомий голос.

— Елісон, ти поводишся дивно, що з тобою? — почула інший голос. — Ти сама не своя… 

Я потягнула Азуру туди.  Коли ми підійшли ближче, то побачили дівчину, у якої я забрала кулони.

— Ти так дивишся на неї, — прошепотіла Азура мені на вухо. — Ти її знаєш? 

— Так, це та сама дівчина з подвійним даром, яка хотіла керувати твоєю свідомістю, — прошепотіла я їй на вухо. 

— Не чіпайте мене! — вигукнула дівчина і виставила вперед руки, після чого з них ніби пішла хвиля магії, яка одразу відштовхнула всіх, хто стояв надто близько, вони попадали, а вона, здається, впала в істерику: — Що відбувається? Хто ви? Що зі мною? 

Я перелякалася. Невже це моє передбачення так на неї вплинуло? Значить, негатив виявився не для мене, а для Елісон? Вже й не рада була, що так вчинила.

— Їй треба допомогти, — поглянула я на Азуру. — Що робити? Може, мені ще раз змоделювати передбачення?

— Тобто, думаєш, це ти зробила так, що вона взагалі все забула, а не мою силу? — ахнула Азура. — Але якщо так… Ти впевнена, що зараз не зробиш тільки гірше? 

 — Не впевнена… Ну чому я написала “забуде все” замість “забуде все що стосується кулонів”, — я зітхнула. — Якщо викладачі вияснять, що я у цьому всьому винна, мене виженуть з Академії!

— Авжеж, не виженуть, — сказала Азура. — Нам дозволено використовувати силу в межах території академії, тим паче, зараз йде турнір. Ти ж не хотіла її вбити, чи щось таке, за таке, авжеж, могло б бути серйозне покарання…

 — Тоді я маю написати все знову, давай відійдемо трохи далі, щоб ніхто нічого не запідозрив, — я побачила Рунара, який прямував до нас. 

Я помахала йому рукою, він кивнув. Але раптом на шляху до нас йому перегородив дорогу якийсь старший хлопець. Він був схожий на Рунара, але трохи доросліший і я здогадалась, що це був його брат, про якого він згадував. 

Вони перекинулись парою фраз і раптом той його брат штовхнув Рунара рукою в плече. 

Я вже хотіла піти до них, коли помітила, що Азура стисла руки в кулаки, а потім її очі, як раніше, коли вона втрачала контроль, почали втрачати блиск….

Цієї миті я забула про Елісон і турнір, боялася лише того, що Азура зараз, при такій великій кількості людей може видати себе…