44. "Просто пообіцяй"

— Навіть на балу? — запитала я, згадавши його слова під час нашої попередньої зустрічі. 

— Так, навіть на балу, — він кивнув. — Ти маєш залишитись вільною від цього. Бо мітка — це на все життя. Її не вийде стерти. А якщо зі мною щось станеться… Краще, щоб ти лишилась без неї. 

— Мені страшно, — я зазирнула йому в очі. — Чому ти кажеш, що з тобою щось станеться?

— Скоро я не зможу переховуватись від моїх рідних, — він погладив мене по щоці. — Ну, це теж своєрідна плата за те, що я знайшов тебе. Магія зараз переповнює мене, мені все важче її приховувати.

— Може, я зможу чимось допомогти? Зробити передбачення? — я дуже хочу виявитися йому корисною. 

— Ти і так багато для мене зробила, навіть не уявляєш, наскільки. Одне те, що я знайшов тебе, що ти тут, зі мною, що ти не відштовхуєш мене — це вже більше, ніж те, на що я міг сподіватися. Щодо передбачень… Я б не хотів, щоб ти робила їх про мене, Марісе, — він зазирнув мені в очі. — Обіцяй, що не будеш… 

— А якщо воно прийде саме? — поцікавилась я. 

— Ти можеш контролювати свою силу. Тож я прошу тебе перед тим, як писати передбачення, відчуй, про кого воно. І тільки тоді пиши. Якщо ж відчуваєш, що воно повʼязане зі мною — не пиши його. 

— А чому? — не розуміла я. — Це якось пов'язано з твоїми родичами? 

Він якось сумно поглянув на мене, але швидко змінив цей вираз на інший, усміхнувшись.

— Просто пообіцяй, Марісе, — він легенько стис мою долоню в своїй. — Так треба, пообіцяй мені.

— Добре, обіцяю, — я зітхнула. — Хоча все одно вважаю, що це неправильно. 

— От і молодець, — він коротко торкнувся своїми губами моєї скроні. — Я кохаю тебе, Марісе. Іди. 

— Дякую за допомогу, — я відчула, що мені стало легко на душі. — Тоді до завтра? 

— Так, до завтра… 

***

Коли ми зустрілись з Рунаром і Азурою після занять, то Рунар сказав:

— Що ми робитимемо з турніром? Чи варто нам ризикувати, коли Азура в такому стані? 

— Я вже краще це все контролюю, — не погодилась Азура. — Я не хочу здаватися! 

— Марісе, твій голос вирішальний, — Рунар поглянув на мене. — Азура все ще не контролює силу і навіть якщо ми дістанемо кулони без пригод, де гарантія, що наступне завдання не буде надто небезпечним і не викриє її?

— Якщо наступне завдання буде небезпечним, не будемо виконувати його, — сказала я. — А кулони хочеться знайти, ми ж уже майже справилися з цим завданням! У Азури є цілий кулон, у мене дві різні половинки, залишилось лише знайти ще дві дві половинки!  До речі, це передбачення було про тебе, про силу під замком! 

— Ні, не може цього бути! — вперто сказав Рунар. — У мене немає ніякої сили під замком. Я завжди був слабшим за брата. 

— Мої передбачення ніколи не помиляються, — сказала я. — Треба знайти ту біляву силовичку, у якої моя половинка. Може, в неї є ще якісь кулони? 

— Так, це хороший план. Але як ми її знайдемо? — перепитала Азура. 

— Може, треба влаштувати “ловлю на живця”? Типу я буду гуляти, а ви за мною спостерігайте трохи віддалік. Вона має прийти, щоб забрати половинку кулона, а тут з’явитесь ви, і ми всі разом її переможемо! — запропонувала я. 

План здавався мені дуже вдалим. Я була впевнена, що все пройде добре. От тільки дещо я все ж не врахувала… Якби ж тільки подумала про це заздалегідь, то, може, все трапилось би інакше…