42. Ще один поцілунок

Коли Рунар припустив, що мова може йти про Каена, моє серце одразу забилось частіше. Все ж, я реагувала на нього, як би не намагалась це не афішувати перед друзями. 

Не те щоб я не довіряла їм, але чомусь все одно якесь шосте чуття підказувало мені, що треба вчиняти саме так. Може, це моя ж сила захищала мене? Або Каена? 

Все через те, що його сила "під замком"? 

Мені дуже хотілось більше дізнатися про це все і застерегти його. Хоча зазвичай саме він застерігав і оберігав мене.

Точно, обручка! Строк майже підходить…

Обручку я весь час носила з собою, сподівалась, так вона також набирала енергію. А перед сном тримала її в руці і думала про Каена. 

Думала, що це ж йому, певно, важлива не стільки я сама, скільки той потяг до мого аромату. Це якась хімія, а не кохання. І коли я починала про це думати, мені ставало сумно. 

Хоча того разу він сказав, що кохає мене… Я все ж трохи заплуталась в усьому цьому. 

Коли йшла до нього ввечері, також стискала обручку, і мені здалось, що вона почала відповідати мені теплом, ніби трохи нагріваючись зсередини і тепер гріючи мене. 

Я постукала в двері і Каен одразу відчинив мені, ніби стояв під дверима і чекав, коли я прийду. 

— Привіт, — він мʼяко усміхнувся і втягнув повітря біля моєї щоки. — Ти сьогодні пахнеш сумнівами, Марісе. Що трапилось? 

— Мені прийшло передбачення, в я не знаю, кого воно стосується, — зітхнула я. Вирішила не озвучувати свої сумніви щодо  його почуттів до мене. — Ось воно, — я простягнула професору Каену блокнот. 

— Ти думала про мене, коли писала те передбачення? — запитав він замислено. — Чи все ж про когось іншого? Хто прийшов тобі на думку перший? 

— Мені спав на думку Рунар, — зізналась я. — Але він каже, що це не про нього. 

— Мало що він каже, — Каен знизав плечима. — Дар твій. І якщо дар сказав тобі, що це про нього, значить, це про нього. 

— Але що це може значити — “його сила під замком”?  — знизала плечима я. 

— Тут лише один варіант, — Каен поглянув на мене. — Рунар має приховану силу, яку заблокували. Або він сам заблокував, а зараз косить під дурника і збиває тебе зі сліду… Я маю перевірити його, раптом він — ворог… Хоча, моє шосте чуття рідко помиляється, а загрози від нього та Азури для тебе я не відчував. 

— О, він казав, що в нього в Академії навчається старший брат! І що в їхній родині той із дітей, хто має найбільшу силу, успадковує все майно. Може, про це йшлося у передбаченні? 

— Так, про брата я теж знаю, — кивнув Каен. — Але вони мало спілкувались, то я не сильно вдавався в деталі. А щодо спадку… Ні, "спадок" і "сила" — не синоніми. Твоє передбачення казало, що його сила під замком. Та їхня родова магія якраз щити і замки. Можливо, це якась гра слів. 

— Може бути… Мене так напружує, що я не вмію керувати своєю  силою… 

— Тобі треба більше тренуватися. Намагатись писати передбачення не тільки тоді, коли цього хоче сила, але і самій пробувати викликати її за вимогою. 

— Дякую, буду пробувати. До речі, ось твоя обручка. Я не знаю, зарядилася вона вже чи ні…

— Віддаси мені її на балу, — він торкнувся долонею моєї руки з обручкою і в мить його зіниці закрили майже всю райдужку, він так дивився на мене…

Я відчула, як моє серце завмерло в грудях, а потім забилося прискорено, в в роті пересохло. 

Дивилася на нього і не могла відвести очей. 

— Марісе… — видихнув він мені в губи і все ж не стримався і зімʼяв їх своїми, прикриваючи очі і кладучи руки мені на талію.

Це був ще пристрасніший поцілунок ніж той, перший. Мої відчуття стали ще гострішими, здавалося, я ніби піднялася в небо на невидимих крилах.  Хотілося, щоб цей поцілунок не переривався, але Каен відпустив мене зі своїх обіймів. 

— З кожним разом мені все складніше відриватись від твоїх губ, — він ледь усміхнувся, надягаючи обручку на палець. — До речі, батьки… Ти ж хотіла подзвонити. Давай зробимо це зараз...