40. Заклинання в дії

Рунар направив руки на Азуру і почав читати заклинання латиницею. Я раптом буквально побачила, як від його рук йде якесь тепле помаранчеве світло, воно було схоже на вогонь, але мʼякий. Цей вогонь оточив Азуру.

— Елементальна магія повітря дуже залежить від кисню, — вигукнув Рунар мені. — Я послаблю її елементальну сутність! Азуро, — він перевів погляд на Азуру. — Згадай щось хороше! Те, чому ти хочеш залишатись людиною, залишати собі контроль над тілом! Я знаю, ти хотіла сили, переживала, що її не було… У мене теж було так… Мій брат завжди був сильніший за мене, я знаю, як це! 

Я відчула, що вітер почав слабшати. Азура ніби прокинулась від сну.

 — Що це? — запитала вона, дивлячись на Рунара. 

— Я послабив твій звʼязок зі стихією, давши проти тебе природного переможця повітря, вогоняний щит, — пояснив Рунар. — Але це ще не все, Азуро. Зараз, поки твоя елементальна магія ослабла, я маю спробувати встановити той захист, про який казав. 

Рунар зробив декілька кроків вперед, прямо через вогонь вступив в коло до Азури. Коли він зробив це, вогонь навколо них запалав ще яскравіше.

Він взяв її за запʼясток і почав читати інше заклинання. 

Я побачила, як від його долоні на її запʼясток збігають якісь чорні рядочки, схоже, це були слова, фізичний прояв заклинання, схожий на татуювання.

Слова поповзли навколо запʼястка і закрутились там декілька разів, створивши ніби тришаровий браслет-тату. Очі Азури, які все ще трохи зберігали відтінок тієї порожнечі, яким наповнювались, коли вона втрачала контроль, стали повністю нормальними.

Заклинання на її руці раптом ніби загорілось, але одразу ж погасло і стало чорним.

Азура вмить втратила свідомість, але Рунар підхопив її. Вогонь навколо них згас. 

Я стояла весь цей час, не в змозі навіть поворухнутися, лише коли все закінчилося, підбігла до них:

— Що з нею? Вона в порядку? — запитала в Рунара. 

— Так, вона в порядку, — Рунар кивнув. — просто втратила багато сил, — він і сам виглядав не дуже, але Азуру тримав. Сильно зблід і тільки зараз я помітила на його запʼястку теж якусь чорну цятку, схожу на ті написи, що обвивали запʼясток Азури. Їхні руки зараз були поруч, тому я звернула на це увагу. — Я зробив це… Вийшло. Я думав, не вийде з першого разу, — зізнався Рунар. — Все тому що я… Вона дуже важлива мені, — виправив він себе. — З будь-ким іншим так швидко і відносно просто б не вийшло.

 — Вам треба відпочити, думаю, сьогодні можна завершити наші тренування. — сказала я.  — Давай я допоможу тобі відвести Азуру до кімнати…

***

Наступного дня після занять ми мали зайнятись пошуком кулонів, але коли вийшли з останньої пари, я побачила в кінці коридору Каена. Він ледь помітно кивнув головою, щоб я йшла до нього. 

Азура прослідкувала цей мій погляд і запитала пошепки:

— Здається, він кличе тебе? Може, ми були надто галасливі вчора в тій його кімнаті?

 — Зараз дізнаюся, — так само тихо сказала я і підійшла до Каена. 

 — Добрий день, — привіталася трохи зніяковіло — раптом він дійсно скаже, що ми поводилися необачно? 

— Привіт, Марісе, — він усміхнувся. — Схоже, вчора ви вже були в кімнаті для тренувань? Як успіхи? — запитав тихо.

 — Рунар наклав на Азуру захисне закляття. — коротко сказала я, не вникаючи в подробиці. — Сподіваюся, ми не дуже галасували і не розбудили вас?

— Ти знову до мене на "ви"? — перепитав Коен. — Ні, я нічого не чув. Тільки твій аромат, ну, я завжди відчуваю тебе, особливо сильно відчуваю, коли ти в радіусі пʼятидесяти метрів. 

 — Ой, прошу вибачення, мені незручно тут, в коридорі, звертатися на “ти”, — я відчула, що червонію. 

— Так, розумію, — він кивнув. — Я чого тебе покликав… Твої батьки відповіли на твоє повідомлення. Якщо хочеш, можеш прийти сьогодні до мене і відповісти їм. 

 — Так, дуже хочу! — вигукнула я. Все ж хвилювалася за батьків, як вони сприйняли моє зникнення. — Дякую, — додала, поглянувши на Каена.